Розділ 2) з метою створення цілісної картини художнього світу авторів та виявлення динамічного синтезу універсальних образів із індивідуальним авторським потрактуванням.
На думку Дюрана, "роман як молодший жанр, здається, залишився ближчим до міфічних і легендарних моделей, ніж театр" (173, 19(. Тому вчений обирає для аналізу саме цей жанр, причому, твір (роман Cтендаля "Пармський монастир"), який, на перший погляд, мало пов'язаний з міфологічними мотивами. Однак Дюран послідовно доводить зворотнє. Перший, епічний аспект декорацій роману полягає у звеличенні (тобто, виділенні із загальної маси персонажів) героя. Цей процес починається з підкреслення його долі, яке включає три способи (173, 23(: подвоєння народження героя (що може супроводжуватись ще й подвоєнням імені); наявність передбачень і пророцтв, які ще до початку романних перипетій позначають винятковість долі героя; подвоєння самого героя за допомогою введення образу супутника (друга чи ворога). Усі ці способи походять із міфічних оповідей, так само, як і опис процесу зіткнення героя. Це зіткнення (або випробування долі битвою) є потрійним (173, 74(: спочатку бій з теріоморфним противником на зразок дракона чи Цербера, який стереже вхід. Потім настає черга випробування золотом і, зрештою, спокушення героя фатальною жінкою. Переважну більшість цих рис Дюран знаходить у романі Cтендаля.
Другий, містичний, аспект декорацій роману включає переродження героя через кохання, а у Cтендаля ще й через тему "щасливої в'язниці". На думку Дюрана, остання є конверсією епічної теми клаустрофобії героя (його незмінного прагнення вибратися з лабіринту, печери, в'язниці, палацу, потойбічного світу тощо) (173, 159( і представляє важливий елемент індивідуальності цього твору Cтендаля. Така зміна надає образам і містичного забарвлення, ліризує природу і сприяє відкриттю таємниць серця героя. Звідси - багата символіка таємниці у декораціях простору роману (закриті приміщення, гроти, каплиці, кімнати тощо) (173, 228(.
Звернення Дюрана саме до романного жанру і висвітлення безперечної функціональної присутності міфічної системи у романі нового часу доводить потенційну продуктивність нашого дослідження у галузі системного міфокритичного аналізу романного доробку Ле Клезіо і Бен Джелуна.
Аналіз міфічних декорацій "Пармського монастиря" Дюраном розвиває певним чином концепції М. Еліаде про міфічні структури в сучасній літературі (зокрема, тези про міфічні витоки теми героїчного й містичного випробування героя роману, про символізм усамітнення ініційованого героя і т. д.). Однак, на відміну від Еліаде, у цій праці Дюран більшу увагу приділяє аналізу простору, а не часу. Проблема часу, такою, якою вона представлена у Еліаде, постане в працях Дюрана пізніше, зокрема, в книзі "Наука про людину і традиція. Нова антропологічна свідомість" (1996) (176(. У цій збірці статей Дюран, подібно до Еліаде, співставляє основи сучасного позитивістського світогляду з традиційним мисленням, намагаючись виявити витоки світоглядної кризи ХХ ст. на Заході. Як і його духовний натхненник, Дюран переглядає негативну позитивістську оцінку наук про міф. Він впевнений, що Заходу слід багато чому вчитися у традиційних культур, зокрема, у ісламської. Це положення свідчить на користь нашого вибору авторів, оскільки порівняльний аналіз художніх систем у романах француза Ле Клезіо і марокканця Бен Джелуна може сприяти розширенню розуміння специфіки сучасного франкомовного роману.
На думку Дюрана, у традиційному вченні концепція всесвіту є цілісною, тоді як у сучасному західному світогляді вона фрагментарна (176, 36(. Західний світ відділяє множинний світ від єдиного мислячого "я". Традиційне мислення, навпаки, відкриває єдність світу, яка відбивається у множинному "я" (176, 37(. Як і Еліаде, Дюран вбачає причину світоглядної кризи на Заході у пануванні історизму. Вчений вважає міф "найнауковішою з дисциплін" (176, 90(, оскільки той інтегрує розуміння людиною самої себе й оточуючого світу. Відповідно, виходом з кризи, може бути розвиток наук про міф (в тому числі, і міфокритики в літературі).
Пізніше, в ґрунтовній статті "Міфокритика: крок за кроком" (1998) (175( Дюран уточнить завдання і методи цього виду аналізу: "Міфокритика, яку чимало років тому передчував романіст й історик релігій Мірча Еліаде, стверджує, що будь-яка оповідь (звичайно, літературна, але також і музична, сценічна, живописна і т. д.) зберігає близьку спорідненість з sermo mythicus, тобто, міфом. Міф певним чином є матричною моделлю будь-якої оповіді, структурованої фундаментальними схемами й архетипами нашої психіки. Отже, треба віднайти, який чи які міфи, експліцитні (чи латентні!) надихають творення другого, неміфічного дискурсу" (175, 18(. Тобто, у порівнянні з ранніми роботами, Дюран ставить тепер перед міфокритикою більш глобальні завдання.
Вчений підтримує теорію, яку ми зустрічаємо ще в Еліаде, що міф у сучасному мистецтві існує переважно латентно. Однак, якщо Еліаде говорив про єдину для всіх епох базову ідею міфу, незалежну від його сюжетних схем (бажання подолати буденний час), то Дюран впевнений, що "будь-який твір, автор, епоха чи, принаймні, момент епохи зациклені, експліцитно чи імпліцитно, на одному чи кількох міфах, які, як парадигма, визначають їхні запити, бажання, сумніви, страхи" (175, 18(. Дюран відзначає, що цей домінуючий міф автора чи епохи у рамках даного дискурсу постійно повторюється (згадаймо тезу М. Ж. Бенежам, парафраз назви книги Еліаде, про "вічне повернення міфу" [136]). Тому, говорячи про поле діяльності міфокритики, у дослідника, на думку Дюрана, більше шансів виявити міфічні елементи у довгому романі, ніж у короткій новелі, сонеті чи тільки у назві. Лише на матеріалі твору великого розміру (збірка поем, велика картина, роман тощо) міфокритика може справді ефективно розгорнути свою діяльність (175, 19(.
Найповніше драматичні й тематичні повтори міфічного характеру проявляються у зібранні творів автора. Повнота зібрання дозволяє розрізняти періоди
- Київ+380960830922