РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ
2.1. Сучасні тенденції розвитку фінансової глобалізації
Глобалізація фінансових ринків є складовою частиною загального процесу
глобалізації. При цьому, як було відзначено в Розділі 1, ознаки фінансової
глобалізації є найбільш очевидними серед ознак інших напрямів глобалізаційних
процесів. Йдеться в першу чергу про перевищення темпами приросту міжнародних
фінансових потоків темпів приросту світового ВВП та обсягів міжнародної
торгівлі. В той же час основні характерні риси економічної глобалізації можна
спроектувати на глобалізацію фінансових ринків. Таким чином, до визначальних
рис фінансової глобалізації можна віднести зростаючу взаємозалежність
фінансових ринків окремих країн та дедалі більшу цілісність і єдність світового
фінансового простору. В основі цих явищ, аналогічно із загальним процесом
глобалізації – лібералізація економічної політики окремих держав та посилення
відкритості національних ринків.
З огляду на це, можна погодитись із думкою фахівців Світового банку, які
визначають фінансову глобалізацію як “інтеграцію національних фінансових систем
із міжнародними фінансовими ринками та інституціями” [190, p.1]. Продовжуючи цю
тезу, можна говорити про те, що фінансова глобалізація означає поступове
об’єднання окремих національних фінансових ринків та їх перетворення у єдиний
світовий фінансовий простір. Зрозуміло, що такі процеси вимагають лібералізації
внутрішнього фінансового сектору та операцій по транскордонному руху капіталів.
Відповідно очевидними є наслідки фінансової глобалізації, а саме – надзвичайне
зростання міжнародних фінансових потоків, тобто збільшення обсягів угод на
міжнародних ринках капіталів (у вигляді кредитів, операцій з цінними паперами,
похідними фінансовими інструментами та валютою), розвиток фінансового
посередництва та послуг (управління активами, страхування тощо), виникнення
нових інструментів, здатних забезпечити обслуговування зазначених процесів та
мінімізувати ризиковість міжнародних фінансових операцій.
Щодо взаємозв’язку глобалізації фінансових ринків та глобалізації реального
сектору економіки, то, як відзначають у своїй роботі фахівці Японського
центрального банку (Bank of Japan) М.Шіракава, К.Окіна та Ш.Шіратсука,
глобалізація реального та фінансового секторів можуть бути як наслідком, так і
передумовою одна одної [192, p.3]. Тому рушійні сили фінансової глобалізації
можна вважати тотожними до рушійних сил глобалізації загальноекономічної. Але,
з огляду на особливості функціонування фінансових ринків, особливу роль у
розвитку саме фінансової глобалізації відіграють прогрес в інформаційних та
комунікаційних технологіях, лібералізація ринків капіталів та поява нових
фінансових інструментів. Очевидно, що ці фактори найбільше впливають на
стимулювання міжнародних капітальних потоків, на зростання та підвищення
ефективності міжнародних фінансових ринків, а отже і на динаміку розвитку
глобалізаційних процесів у фінансовому секторі.
Однак, не зважаючи на те, що фінансова глобалізація відбувається у рамках
загальноекономічних глобалізаційних процесів, етапи розвитку фінансової
глобалізації дещо відрізняються від етапів загальної глобалізації. При цьому,
через особливості розвитку світового фінансового ринку та його основної
складової - валютної системи - етапи фінансової глобалізації можна визначити
досить чітко. Адже на ступінь мобільності капіталу, а відтак на динаміку
фінансової інтеграції в першу чергу впливали особливості валютного регулювання,
тому етапи розвитку цього регулювання фактично співпадають із етапами розвитку
глобалізаційних процесів у фінансовому секторі [142, 150, 180-182].
Отже, початком фінансової глобалізації можна вважати період поширення
промислової революції, коли набули прискорення загальноглобалізаційні процеси
та досить швидко почала зростати роль міжнародного фінансового ринку. Власне
відліковою точкою для фінансової глобалізації стало запровадження золотого
стандарту у 1870 р. та початок розвитку світового фінансового ринку на
підґрунтях ідей лібералізму та “laissez faire”.
Відзнакою першого етапу розвитку фінансової глобалізації була порівняно висока
стабільність, адже фіксовані обмінні курси були стабілізуючим фактором для
міжнародної фінансової системи. Так, із поширенням золотого стандарту
відбувалось вирівнювання кредитних ставок у окремих країнах із одночасним
збільшенням міжнародних потоків капіталу. При цьому, з огляду на той факт, що
Велика Британія першою запровадила золотий стандарт, після 1870 р. міжнародні
фінансові операції переважно були зосереджені в Лондоні.
Другий етап розвитку світової фінансової інтеграції припадає на 1914-1945 роки.
Наслідком двох світових війн та Великої депресії, що припали на цей період,
стало перетворення світової економіки на сукупність автаркічних, відокремлених
систем, що, в свою чергу, призвело до значного скорочення транскордонних
потоків капіталу. При цьому деякі дослідники вважають саме скорочення
міжнародного обігу капіталу після Першої світової війни однією з причин Великої
депресії [183, p.7].
Нарешті, третій етап мав своїм початком Бреттон-Вудську конференцію 1944 року.
Під час цього етапу, незважаючи на швидке зростання світової економіки та
пожвавлення міжнародної торгівлі у повоєнний період, суттєвої лібералізації у
сфері міжнародних фінансів не відбулося. Це було спричинене, по-перше,
слабкістю повоєнної європейської економіки та відсутністю конвертованості
європейських валют аж до 1957р., а відповідно і високим ступенем державного
регулювання валютного ринку. По-друге, саме під час ц
- Київ+380960830922