Розділ 2. Релігійні витоки української духовності в науковій спадщині І.Огієнка.
1. Дохристиянська доба в історії становлення духовних традицій української культури.
І.Огієнко належав до числа тих мислителів, які в релігії вбачали вищий вияв духовності, стрижень усієї людської культури. Вважаючи віру та релігійні знання "підвалиною та душею культури"[60;С.7], він намагався дослідити суть релігійного феномену, різноманітність форм його буття та закономірності історичної еволюції.
Однією з тих проблем, яка була предметом його постійного й глибокого наукового зацікавлення, стала проблема витоків релігійної духовності українського народу Ці витоки дослідник шукає в язичницькій добі. Мислитель підкреслював, що сучасну духовну культуру українського народу неможливо зрозуміти без належного вивчення народної віри, в основі котрої "лежить-таки його віра дохристиянська". Митрополит наголошував на тому вагомому значенні, котре має язичництво для розуміння духовного розвитку й історії Української Церкви, "бо дослідник на кожному кроці зустрічає таке, чого ніяк не зможе ані належно вияснити, ані повно зрозуміти, стоючи на грунті самого тільки Християнства"[41;С.9].
У своєму аналізі дохристиянських вірувань українського народу І.Огієнко відмовився від того підходу, який був притаманний деяким церковним історикам, які вбачали в "язичестві" лише шкідливе марновірство, що становило опозицію християнству. Він намагається з позицій наукової об'єктивності й безпристрастності висвітлити характер цього явища, дати його системний аналіз, показати роль і місце в духовному житті народу.
Більшість дослідників, які звертались до періоду слов'янського язичництва, аналізували його лише під певним кутом зору. Так, одні дивились на нього через призму літописних джерел та церковної літератури Х-ХІІІ ст., інші обмежувались суто етнографічним підходом, описуючи пов'язані з давніми віруваннями реалії української культури.
Огієнкова концепція історії дохристиянських вірувань українців склалась на основі вивчення широкого кола найрізноманітніших джерел ? богословської літератури, фольклору, даних етнографії, археології, лінгвістики. Особливу увагу вчений звертав на "бездонне й надзвичайно цінне своє джерело, що доступне для вивчення й сьогодні: це залишки колись величного селянського побутового обряду"[100;С.32]. Підкреслюючи нероздільність обряду та вірування, дослідник відзначав більшу консервативність та живучість обряду, і тому наголошував на його великому значенні у вивченні давніх вірувань, розглядав як джерело релігійної творчості навіть за сучасних умов.
Науковий підхід до аналізу дохристиянських вірувань українського народу, притаманний дослідникові, дозволяє йому подивитись на слов'янське язичництво як на те явище духовного життя, яке перебуває в постійному розвитку, виявляючи свою складність і багатогранність.
Наукова об'єктивність виявляється і в спробі розглянути проблему через призму діалектики загального і особливого: досліджуючи дохристиянські вірування українців, мислитель аналізує їх на тлі тих закономірностей розвитку релігії, які носять загальнолюдський характер.
Говорячи про специфіку вияву дохристиянських вірувань в українській культурі, він не ігнорує того факту, що ця культура розвивалась у широкій взаємодії з культурами інших народів. Так, у своєму дослідженні давніх українських вірувань Іларіон відзначав існування різноманітних релігійних впливів на їхнє формування та розвиток. Серед них митрополит особливо підкреслював балканський вплив, пов'язуючи його початок із слов'янським заселенням території Північного Причорномор'я. Він поділяв думку М.Грушевського, що саме з цього часу (друга половина IV ст.) почався процес формування української нації ? перетворення населення у національну спільноту на її національній території[140;С.86]. Із заселенням слов'янами Північного Причорномор'я Огієнко пов'язує запозичення українським населенням багатьох релігійних вірувань ? наприклад, "русалії, Коляду, непохитність Долі"[41;С.267].
Вказував вчений і на значний іранський вплив. Про це, на його думку, свідчить те, що багато назв язичницьких божеств мають староіранське походження. Як вказують вчені, з староіранської релігії до язичницьких вірувань наших предків ввійшли "поняття найвищого добра в особі Бога, життя трудове, праведність, справедливість, любов до людей, добрі вчинки, віра в Божий справедливий суд, безсмертність душі... поняття Бога як доброго духа"[209;С.35].
Вчений вказував на вплив у розвитку дохристиянських вірувань і більш розвинених релігійних систем ? християнства, іудаїзму, ісламу. Саме цей вплив, на його думку, позначився на тенденції до монотеїзму, яка виявилась в період, що передував запровадженню християнства.
Отже, І.Огієнко здійснює глибокий системний аналіз феномену "язичництва", повертаючись до цієї теми впродовж усього свого життя і відкриваючи в ній нові грані.
У своєму розумінні цього феномену він виходить з переконання, що людина ? це homo religiosus, вона від природи наділена релігійним почуттям, яке виявляє себе вже на перших етапах її історії. Це релігійне почуття лежить в основі особливого ставлення до світу, що притаманне слов'янину-язичнику.
У своїй праці "Дохристиянські вірування українського народу" І.Огієнко розкриває те, що сучасні дослідники називають "космоцентризмом" архаїчної культури ? уявлення про світ як про священний, одухотворений Космос, в красі, величі і упорядкованості якого являє себе таємнича надприродна сила. Цей Космос поєднує два світи ? людський і божественний. Людський світ ? це той обмежений простір, на теренах якого розгортається звичайне буденне життя. Цей світ уявляється слов'янину-язичнику чотирикутним, його сторони орієнтовані на схід-захід, північ-південь. Кожен напрямок має своє емоційно-символічне значення: захід і північ викликають острах, асоціюються зі злом і смертю, схід і південь ? з добром і життям. Саме на сході, вважали давні українці, знаходиться Рай ? "вічно з
- Київ+380960830922