РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗБУДОВИ
ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Після прийняття Конституції України проблеми розбудови правової держави набули нового стратегічного теоретичного і практичного значення. До цього часу ще чітко не сформульовано концепцію Української правової держави, її ознаки, принципи, що відповідають таким вимогам, як незалежність, суверенітет, демократичність; ще не розв'язані завдання перехідного періоду, не обґрунтована логіка переходу нашої держави від тоталітаризму до демократії, ще немає наукового обґрунтування відповіді на запитання: яку ж державу ми будуємо?
В українському суспільстві існують досить суперечливі відповіді на ці питання. Думки з цього приводу коливаються від бажання повернення у соціалістичне минуле до рекомендацій побудови ліберального суспільства з економікою, вільною від державного втручання. Але, не зважаючи на такі полярні погляди, серед більшості населення країни та її політиків утверджується думка про те, що ми повинні цивілізованим шляхом здійснювати європейський вибір, повернутись до нашої національної ідентичності [156].
Практичні заходи щодо розбудови української демократичної, правової держави сьогодні стикаються зі значними труднощами: з одного боку, з тим, що сучасна правова держава розбудовується в умовах подолання залишків тоталітарної, адміністративно-командної системи та становлення глобального світу, а з іншого - перехід до демократичних форм суспільного життя гальмується не розв'язаними серйозними проблемами у політичній, економічній, соціальній сферах. Це і спрямовує подальше дисертаційне дослідження проблеми розбудови української держави як суверенної, правової, у контексті становлення правової культури населення.
2.1. Концепція правової держави в контексті розвитку сучасної правової культури
Перш ніж розглянути питання про правову державу, ми повинні з'ясувати що таке "держава", тим більше, що у науковій літературі не існує однозначного підходу до розв'язання цього питання. "Скільки існувало державознавців і філософів - стільки існувало визначень держави" [57, с. 36]. Як вважає С. Селиванов, відсутність єдиного підходу та науково обґрунтованої відповіді на питання, що ж є "держава" приводить "або ж до перебільшення ролі держави як державного апарату на чолі з політичним керівництвом, або ж сприйняття держави як певного зла, від якого необхідно відмежуватися" [199, с. 304].
К. Маркс вважав, що держава - це "форма у якій індивід, що належить до пануючого класу, здійснює свої загальні інтереси, і в якій все громадянське суспільство даної епохи знаходить своє зосередження" [131, т. 3, с. 63]. Пізніше Ф. Енгельс конкретніше визначив поняття держава, що відповідало сутності класового погляду на державу: "держава є не що інше, як машина для пригнічення одного класу іншим" [57, т. 22, с. 200-201]. Класова сутність держави була провідною і при визначенні держави В.І. Леніним: "держава це є машина для підтримки панування одного класу над іншим" [116, т. 39, с. 268]. Розглядаючи державу з точки зору класовості та партійності, характеризуючи її насильницьку сутність як визначальну, ці визначення охоплюють собою тільки тоталітарні держави, що спрямовані проти людини і не охоплюють собою цивілізаційні феномени народовладдя, загальнолюдські цінності, права людини, тощо.
У ХХ ст. найбільш поширеними були концепції тоталітарної та ліберально-демократичної правової держави, що відрізняються одна від одної і ґрунтуються на принципово різній методології. Тоталітарна держава керувалася тоталітарною ідеологією верховенства політики над правом, пріоритетом держави над особою. У неї відсутній механізм обмеження всевладдя держави. У правовій державі визначальним є верховенство права, правового закону, які пов'язують державу з правом, виступають інструментом захисту людини від свавілля держави.
Сьогодні є різні погляди на державу, визначення її поняття та розуміння сутності. Держава - це: "Сукупність людей, території на якій вони проживають і суверенної у межах даної території влади" [281, т. 2, с. 80]. У цьому розумінні поняття держава є тотожним поняттю країна і відповідає вимогам міжнародного права. "Держава - первинний і основний суб'єкт міжнародного права, а також учасник міжнародних відносин" [233, с. 52]. Таке визначення більше відповідає контексту дослідження, але не розкриває інших цивілізаційних ознак держави.
Держава - організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян, акумулюючи у своїх руках владні повноваження держава політично інтегрує суспільство і представляє його як у внутрішніх, так і у зовнішніх стосунках [281, т. 2, с. 80].
Дж. Алмонд вважає, що держава - це "нормативний центр політичної системи, її границя та виправдання" [282, р. 6], "особлива форма організації політичної влади в суспільстві, яка володіє суб'єктом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату)"; "організація суверенної політичної влади, яка діє у відношенні до всього населення на закріпленій за нею території, використовуючи право і спеціальній апарат примусу", "особлива організація політичної влади, яка здійснюється у певній країні і виражає загальні інтереси різноманітних соціальних груп, які утворюють населення [234, с. 432]; "апарат, машина для управління справами класового суспільства і переважно в інтересах економічно пануючого класу [88, с. 68]. Не всі з цих визначень, на нашу думку, зосереджують увагу на сутності держави. Все ж більшість із них містять раціональне зерно, яке часто ігнорувалось догмами марксистсько-ленінської ідеології. Адже традиційно держава досліджувалася як "держава-аппарат", "держава-комуна", "держава-диктатура" [230, с. 15].
Наведені визначення загального поняття держави уможливлюють зрозуміти сутність держави в цілому,