РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
В СИСТЕМІ ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНОЇ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ
НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
2.1. Контроль конституційності міжнародних договорів
Питання контролю конституційності міжнародних договорів в умовах триваючих інтеграційних процесів набувають більшої ваги, ускладнюються і знаходять неоднозначне вирішення в доктрині та практиці органів конституційної юрисдикції європейських держав. Держави як суб'єкти міжнародного права, укладаючи міжнародні договори, як правило, намагаються врегулювати свої взаємовідносини, виходячи з розуміння тих чи інших процесів та явищ, що мають місце в своєму національному законодавстві. При цьому досить часто відмічається схожість норм міжнародних договорів з нормами національних законів. Така схожість іноді створює певні колізії в процесі застосування тих чи інших норм. Особливість питання полягає в тому, що норми мають різну юридичну силу і природу. Саме з метою вирішення питання щодо визначення адекватного співвідношення норм міжнародних договорів та національно-правових норм певній категорії органів судової влади надаються повноваження щодо контролю відповідності між собою норм міжнародних договорів та національно-правових норм.
Серед судових органів головна відповідальність за досягнення оптимальних можливостей взаємодії національної та міжнародної систем права покладається на органи конституційної юрисдикції. Повноваження органів конституційної юрисдикції щодо розгляду питань відповідності конституції норм міжнародного права з'явилися порівняно недавно. Лише після Другої світової війни, коли змінилося ставлення взагалі до норм міжнародного права, і норм міжнародних договорів зокрема, саме тоді в багатьох нових Конституціях європейських держав з'являються норми щодо встановлення певного балансу між Конституцією та міжнародно-правовими зобов'язаннями держави. Органи конституційної юрисдикції, покликані розглядати конституційно-правові питання, стали чи не єдиним арбітром при вирішенні спорів щодо ефективного застосування норм міжнародного права органами державної влади, а іноді - і юридичними та фізичним особами.
На теоретичному рівні питання співвідношення конституційних норм та норм міжнародних договорів давно привертало увагу вчених-юристів. В Конституціях багатьох європейських держав був закріплений примат Конституції над міжнародним договором. Саме конституційне закріплення верховенства норм Конституції над нормами міжнародного договору стало відправним пунктом при вирішенні питання допустимості контролю норм міжнародних договорів та забезпечення єдиноподібного застосування конституційних норм. У зв'язку з цим справедливим є висловлювання судді Конституційного Суду України П.Ф.Мартиненка про те, що "... ефективність дії міжнародного права гарантована, і отже, обумовлена внутрішніми правовими порядками держав-учасниць міжнародної системи, а місце міжнародного права в роботі національного суду є показником того, наскільки правові порядки окремих держав цьому відповідають. Міжнародне право як джерело внутрідержавного права впливає як на здійснення загального судочинства взагалі, так і на процес правозастосовчої діяльності і на сферу судового конституційного контролю зокрема" [6,56].
В залежності від часу здійснення розрізняють дві форми контролю конституційності міжнародних договорів: попередній контроль (превентивний, контроль a priori) та наступний контроль конституційності (репресивний, контроль a posteriori).
Як правило, питання щодо форми контролю конституційності міжнародних договорів закріплюються в Конституції або спеціальному законі, який регулює діяльність органу конституційної юрисдикції. Попередній контроль конституційності міжнародного договору є встановленням відповідності Конституції держави норм міжнародного договору до набрання ним чинності. В свою чергу, наступний контроль конституційності міжнародного договору - це встановлення відповідності Конституції держави міжнародного договору, що вже набув чинності для держави. При цьому слід зазначити, що законодавство ряду європейських держав надає органам конституційної юрисдикції можливість здійснення як попереднього, так і наступного контролю конституційності. Кожна з обраних державою форм контролю має як свої переваги, так і недоліки.
Попередній контроль конституційності міжнародних договорів був закріплений Конституціями ряду європейських країн, зокрема Азербайджанської Республіки (стаття 130), Республіки Албанії (стаття 131), Князівства Андорри (стаття 98), Болгарської Республіки (стаття 149), Республіки Вірменії (стаття 100), Королівства Іспанії (стаття 95), Російської Федерації (стаття 125), Республіки Словенії (стаття 160), України (стаття 151), Французької Республіки (стаття 54), законами Естонської Республіки (стаття 4) та Угорської Республіки (стаття 1). Ця форма контролю дозволяє запобігти прийняттю неконституційного міжнародно-правового акту. Крім того, попередній контроль конституційності міжнародних договорів сприяє стабільності як законодавства країни, так і її правової системи в цілому, усуваючи проблему можливої зміни норм Конституції держави, а також наступної відміни нормативних актів, виданих на основі та на виконання міжнародного договору, визнаного неконституційним.
Як правило, попередній контроль конституційності міжнародних договорів передбачається в тих державах, де Конституція або забороняє укладати міжнародні договори, які їй протирічать, або укладання таких міжнародних договорів має наслідком внесення змін до самої Конституції.
Основним недоліком в разі, якщо попередній контроль конституційності застосовується в якості єдиної форми, є неможливість визнання неконституційним міжнародного договору, якщо це буде виявлено в процесі правозастосовчої діяльності, а також у випадку суттєвої зміни умов, за яких він був прийнятий і які можуть йому надати неконституційного характеру.
Вартими уваги є рішення, прийняті Конституційними Судами Республіки Словенія, Ук