РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ВИГОТОВЛЕННЯ ОЗБРОЄННЯ
КИЇВСЬКОЇ РУСІ
2.1. Створення власного металургійного ремесла
У господарському житті Київської Русі велике значення мало високорозвинене ремесло. Металургія була однією із провідних галузей господарства, від розвитку якої залежав рівень економіки країни та військової справи. Асортимент її виробів налічував 150 назв, у тому числі 46 - ремісничих інструментів, 22 - знарядь праці, 16 - зброї, 10 - кінської збруї та спорядження та ін. [304, c. 286-287]. Так, у ранніх слов'ян серед членів родового колективу раніше всіх інших фахівців виокремилися металурги, які володіли складною, небезпечною і трохи таємничою справою обробки руди в горнах і куванням розпеченого металу. Знайомство людини з залізом у лісовій та лісостеповій смузі Східної Європи відноситься до початку першого тисячоліття до нашої ери. У розвитку давньої чорної металургії на зазначених теренах можна виділити декілька етапів: 1) період освоєння заліза та сиродутного способу його отримання (середина ІІ - рубіж ІІ-І тис. до н.е.); 2) кіммерійський; 3) скіфський; 4) племен рубежу та першої половини І тис. н.е.; 5) ранньослов'янський; 6) давньоруський. Підставами для їх виділення є умови соціально-економічного і культурно-історичного розвитку місцевого населення та особливості розвитку техніки й технології залізодобування [182, c. 10, 25, 61; 489, с. 168].
Чорна металургія давніх слов'ян є своєрідною перехідною ланкою в еволюції технічної думки залізодобування стародавнього світу. Своїм корінням вона сягає ще першого етапу освоєння заліза, що припадає на скіфську добу, коли залізо стало загальнодоступним металом для всіх верств суспільства як у технічному, так і в соціальному відношенні. Її вершиною було розвинуте міське ремесло часів Київської Русі. Період II-VIII ст. - був часом величезних змін у залізодобуванні, тому вивчення чорної металургії давніх східних слов'ян заслуговує на особливу увагу [117, с. 50].
На рубежі ІІ-І тис. до н.е. спостерігається подальший поступальний розвиток чорної металургії. Археологічні дослідження пам'яток доби середньої та пізньої бронзи свідчать про те, що освоєння заліза та способу його добування на території Східної Європи було самостійним, незалежним від передньоазіатського та північно-кавказького регіонів і забезпечувалося попереднім досвідом отримання й обробки кольорових металів. Один з осередків освоєння техніки та технології залізодобування знаходився на території півдня європейської частини Росії та України [182, с. 11; 490, с. 1-13; 721, с. 219-220]. Аналіз залишків залізодобувних горнів того часу ("Лиманське озеро") підтверджує, що починаючи з кінця другої половини ІІ тис. до н.е. техніка і технологія залізодобування базувалося на ямних горнах багаторазового використання без шлаковипуску. За своєю конструкцією ці горна являли собою неглибокі і невеликі за діаметром ямки, у деяких випадках вимащені глиною [182, с. 12]. Їх продуктивність була невеликою (декілька сотень грам заліза за одну плавку) [182, с. 12; 490, с. 8-11].
Кіммерійський етап в історії чорної металургії характеризувався не стільки змінами в техніці добування заліза, скільки вдосконаленням способів його обробки, що й визначило переваги цього металу і створило передумови повсюдного переходу до індустрії заліза [489, с. 169].
Сучасна історіографія відзначає, що степовики-кіммерійці були головним фактором історії і культурного прогресу свого часу, бо раніше інших народів опинилися у безпосередніх контактах з передовими цивілізаціями держав Східного Середземномор'я [182, с. 12], першими з виробничою метою оволоділи залізом і створили довершену залізну зброю, яку разом зі спорядженням верхового коня запозичили сусідні племена [651, с. 20].
Дефіцит заліза було ліквідовано лише у скіфський час з появою принципово нового типу металургійного горна - наземної шахтної стаціонарної сиродутної печі із шлаковипуском. Це відомо на Кам'янському [222, с. 118-119; 489, с. 169] та Шарпівському городищах [489, с. 169; 677, с. 90-91]. Оснащення сиродутного горна шлаковипуском стало революційною подією в техніці давнього виробництва заліза. Практичне значення цього технічного рішення полягало у тому, що звільнюючи під час плавки робочий об'єм горна від накопиченого шлаку, майстер-металург міг здійснювати декілька додаткових завантажень шихтою і, таким чином, при збереженні відносно невеликого об'єму печі у декілька разів (порівняно з попереднім типом горна) збільшити вихід продукції [182, с. 14; 489, с. 169]. Саме поява такого горна на тисячоліття визначила шляхи розвитку місцевої чорної металургії.
Для скіфського часу відома велика кількість поселень і городищ, на яких відкрито залишки залізодобувного ремесла у вигляді шлаків, випалених стінок сиродутних горнів з накипами шлаку на внутрішньому боці, керамічних соплах та ін. Як правило, вони розташовані на незначних відстанях один від одного. Так, в межиріччі Сіверського Донця і Ворскли залишки чорної металургії виявлено на десятьох поселеннях скіфського часу. В басейні Донця до них належать селища поблизу сіл Островерхівка, Куряж, Шовкова, городища Циркуни, Караван, Баранове та ін. [720, с. 70].
Залишки металургії на городищах і поселеннях цього часу репрезентують собою одну із галузей ремесла мешканців того чи іншого населеного пункту. Поряд з цим у скіфську добу вже існували і значні виробничі осередки, які випускали продукцію у великих масштабах і складалися із кількох ремісничих майстерень. Таким центром часто називають відоме Кам'янське городище IV-III ст. до н.е. [222, с. 115].
Слід зауважити, що для скіфської доби поки що невідомо жодного цілого металургійного горна [117, с. 51]. Однак залишки залізного шлаку на поселеннях і городищах разом з великою кількістю залізного інвентарю свідчать про широкі масштаби металургії. Очевидним є і те, що залізодобування вже у скіфський час знаходилося в руках металургів-професіоналів. Проте в соціальному відношенні вони були все ще ремісниками-кустарям
- Київ+380960830922