РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ТА
ВДОСКОНАЛЕННЯ ВЧИТЕЛІВ У ПОЛЬЩІ
2.1. Розбудова системи освіти і проблеми її кадрового забезпечення в період
прогресу соціалістичної ідеї
Історія становлення польської системи освіти була багатогранною, тривалою і
суперечливою, як і історії самої Польщі. Аналіз її різноманітних аспектів можна
знайти як у статтях суто історичного плану (останнім часом актуалізувалися
дослідження подій розвитку освіти в Галичині та інших східних теренах, які
входили до складу Польщі), так і в підручниках і монографіях відомих польських
науковців - Суходольського Б. [195], Оконя В. [173], Кравцевіча С. [135],
Павули Ф. [180], Кузьми Й. [100], Квятковської Х. [148; 151], Волошина С.[208]
та інших.
Польські науковці зазвичай вказують, що основа сучасного варіанту систем освіти
виникла між двома світовими війнами, коли обов’язкова освіта була
короткочасною, а повну середню отримував малий відсоток молоді, який навчався у
вчителів, які мали університетську освіту. Наслідуючи Німеччину, тогочасна
Польща практикувала жорсткі ліцензійні іспити для кандидатів у вчителі. У разі
невдачі випускник університету все ж отримував право викладати у старших
середніх школах (ліцеях), але лише на чотири роки.[173; 175] Очевидно, що
подібні безліцензійні вчителі чи особи, які не працювали в школах, займалися
самоосвітою та інтенсивно готувалися до чергової спроби пройти бар’єр державних
іспитів. Для них університети пропонували підготовчі курси з широкою програмою,
яка включала історію виховання, психологію, педагогіку, соціологію виховання,
предметні методики, методику викладання у молодших класах, шкільну гігієну,
фізкультуру. Університети могли організовувати практику в закладах освіти.
Як і в інших країнах тогочасної Європи, значно чисельніші когорти педагогічних
працівників для 7-класних закладів обов’язкової освіти (у Польщі їх називали
“основна школа” – szkola podstawowa) отримували коротку педагогічну освіту з
чіткою професійною орієнтацією. Їх готували у 3-річних педагогічних ліцеях на
базі семикласної освіти і в 2-річних “педагогіях” на основі повної середньої
освіти [124; 175].
Повоєнна Польща стала ареною запеклого суперництва прибічників соціалістичної
ідеї, які обрали шлях співробітництва з Радянським Союзом, і захисників
ліберально-капіталістичних поглядів, що орієнтувалися на офіційний уряд, який
перебував у Лондоні. Сили були нерівні, тому невдовзі постала соціалістична
Польська Народна Республіка, освітня система якої розпочала розвиватися під
впливом як етосу і культури минулих часів, так і догматів наукового комунізму.
Перебування радянських військ в ПНР мали вплив на офіційну ідеологію,
відтворену в змісті програм і підручників всіх державних закладів, і
традиційно-національну, яка живилася культурним спадком, родинним середовищем і
католицькою церквою, яка мала навчальні заклади всіх рівнів (включаючи єдиний у
соціалістичному таборі недержавний університет – Католицький у м. Любліні).
Активні зусилля багатьох сил у Польщі з відновлення освітньої системи датуються
першими мирними місяцями – до 18-20 червня 1945 року. Міністерство освіти за
підтримки Спілки вчителів Польщі провело Загальнопольський з’їзд освітян у
Лодзі [103; 124].
Міністерство запропонувало 11-річну середню школу зі структурою 5+3+3. Спілка
вчителів намагалася запровадити 12-річну школу європейського рівня зі
структурою 8+4, але ще більше переймалася долею педагогічних працівників.
Викладання не могло забезпечити життя, тому частина вчителів, які пережили
війну змінила своє заняття.
Уряд змушений був наймати безробітних з середньою загальною освітою (повною чи
незакінченою) і готувати їх до роботи в школі на короткотермінових курсах
тривалістю 4-6 місяців, сертифікат яких давав право на працю [124, с.36]. На
першому етапі основна школа була зроблена 7-класною.
Попередній відбір кандидатів на вказані курси проводили відбіркові комісії. За
короткий час школи були забезпечені працівниками, які пізніше отримувала
“післясертифікатну” підготовку у відновлених педагогічних ліцеях. За кілька
років цей шлях пройшли понад 22 000 осіб [124].
У наступні роки політичне керівництво ПНР доклало особливих зусиль до
використання всіх потенційних можливостей Спілки вчителів Польщі та створених
нею консультаційних і навчальних центрів для ідеологічного навчання,
нав’язування догматів наукового комунізму. Надалі на тривалий час система
додаткового навчання вчителів концентрувалася не стільки на підвищенні фахової
компетентності та засвоєнні нових методик навчання і виховання, скільки на
формуванні у педагогічних працівників “правильних” політичних поглядів,
переконаності в тому, що світле майбутнє народної Польщі і всього людства
належить об’єднанню пролетаріату і поширенню комуністичної ідеології та зразків
“комуністичної демократії” на всю планету [124, с.89-94].
Керівники міністерства освіти вважали, що вчителі мали б отримувати широку і
тривалу університетську освіту, яка була б особливо цінною в селах і невеликих
населених пунктах, де вчителі уособлювали всю національну інтелігенцію. Однак,
економічні умови виключали це, тому на першому етапі руху до вищої педагогічної
освіти у 1946 р. розпочали діяти цілком нові заклади — 3-річні вищі педагогічні
школи (ВПШ - Wyzsze Szkoly Pedagogiczne). План полягав у тому, що в майбутньому
вони, а не педагогічні ліцеї, стануть місцем підготовки вчителів для основних
шкіл. Перші випуски ВПШ отримали право викладати і в середніх школах, оскільки
університети лише частково забезпечували зростаючі потреби ліцеїв і гімназій.
Відтак, у 1950-х роках педагогічних працівників для молодших класів готували
денн
- Київ+380960830922