Вы здесь

Поховальний обряд слов’ян Південно-Східної Європи V-VII ст.

Автор: 
Синиця Євген Валентинович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U001059
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ПОХОВАЛЬНІ ПАМ'ЯТКИ СЛОВ'ЯН V-VІІ СТ.
У ПІВДЕННО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ
Всебічний розгляд поховальних пам'яток Південно-Східної Європи V-VII ст., як
було зазначено у вступі, перш за все має на меті визначення ступіню
подібності/розбіжності між як різно-, так і монокультурними поховальними
пам'ятками. На реконструктивному рівні показники такої подібності/розбіжності
мають вказувати на ступінь спорідненості поховальноих обрядів різних груп
населення, а опосередковано – і на ступінь спорідненності цих груп населення.
У данному розділі ми пропонуємо статичний аналіз поховальних пам'яток культур
Південно-Східної Європи як певного цілісного комплексу, що не враховує динаміку
змін поховальної практики протягом третьої чверті І тис. н.е.
2.1. Інгумації з речами кола “старожитностей антів”
Перш, ніж перейти до аналізу матеріалів власне слов'янських поховальних
пам'яток, слід обгрунтувати виведення за межі цієї групи старожитностей
інгумацій з речами кола “старожитностей антів”, які є підгрунтям дискусії про
біритуальність поховальної практики носіїв пеньківської культури.
У Надпоріжжі, на дніпровському лісостеповому Лівобережжі та у Молдові відомо 10
пунктів з інгумаціями з яких походить не менше 15 поховань: 1) Березівка:
(одне, імовірно, підкурганне поховання) (Данилевич, 1905, с.427-428, 432); 2)
Поставмуки: одне підкурганне впускне поховання (Авенариус, 1896, с.178, 181,
183-185); 3) Бабичі: невідома кількість поховань під двома (?) насипами
(Каталог ..., с.80-81.- №№ 125-132); 4) Балаклія: одне грунтове поховання
(Бобринский, 1901, с.29, 148-149); 5) Мартинівка: імовірно, одне зруйноване
поховання (Спицин, 1928, с.494); 6) Олексіївка: три грунтових поховання
(Бодянський, 1953, с.57-58); 7) Селіште: два грунтових поховання (Рафалович,
Лапушнян, 1974, с.137-141); 8) Данчени ІІ: одне грунтове поховання (Рафалович,
1986, с.25-27); 9) Рябівка ІІІ: чотири грунтових поховання (Обломский,
Терпиловский, 1993, с.167-170); 10) Мохнач: одне грунтове поховання (Аскенов,
Бабенко, 1998). Перші 5 пунктів розкопані ще у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.,
відомості про них обмежені, тому до них практично не зверталися до останнього
часу (Седов, 1995, с.75-76; Гавритухин, Обломский, 1996, с.121-122; 161-162).
Наочним є критичний перегляд джерел, адже деякі з зазначених комплексів
відносять до цього кола пам'яток скоріше за історіографічною традицією, ніж
виходячи з археологічних реалій.
Викликає сумніви наявність інгумації третьої черті І тис. н.е. у Бабичах. За
каталогом виставки ХІ Археологічного з'їзду бабичська колекція, зокрема -
пальчаста фібула (рис.В.2, 1), походить з двох курганів (Каталог ..., 1899, с.
81). Разом з тим, Г.Ф.Корзухіна у каталозі антських старожитностей зазначає, що
фібула була знайдена на городищі, до того ж зв'язок її з городищем є
поверховим, там присутні шари лише скіфського і давньоруського часів
(Корзухина, 1996, с.358).
Щодо інших речей з бабичської колекції (рис.В.2, 2-18), то збруйний набір має
відповідності у мадярських старожитностях більш пізнього часу. Найближчою
аналогією їм є речі з поховання у Суботицькому могильнику, датованого авторами
розкопок Х ст. (Бокий, Плетнева, 1988, рис.1, 5, 10; 7, 4). Навіть якщо
погодитися з більш раннім датуванням (ІХ ст.), запропонованим для цього
поховання О.В.Комаром (Комар, 1999, с.120), набір з Бабичів відноситься до
пізнішого за пеньківський часу. Щоправда, останнім часом О.М.Приходнюк зробив
ще одну спробу синхронізувати цей збруйний набір з пальчастою фібулою
(Приходнюк, 2001, с.103). Разом з тим, він визначає цей набір як мадярський, а
прихід мадяр у причорноморські степи відносить до другої третини ІХ ст.
(Приходнюк, 2001, с.101). Бронзове люстерко з бабичської колекції, судячи з
наявності на ньому орнаментальної композиції у вигляді «процесії тварин»,
належить до скіфського часу. Отже, речі з Бабичів репрезентують два поховання -
скіфського часу та ІХ-Х ст., належність до поховання пальчастої фібули є
сумнівною. Цілком можливо, що ця фібула була знайдена на одному з двох
зафіксованих в околицях Бабичів пеньківських поселень (Приходнюк, 1998а,
с.148-149).
Досить сумнівним, на нашу думку, є і повідомлення про знахідку двох придбаних
М.Є.Бранденбургом у Мартинівці фібул (рис.В.2, 19, 20) саме у інгумаційному
похованні, адже вони були атрибутовані зі слів селян, які їх продали. Навіть
якщо вони дійсно походять з інгумаційного поховання, то цей комплекс є
неінформативним з точки зору поховального обряду. Виходячи з цього, ми
приєднуємося до скептичного погляду на використання мартинівського комплексу у
дослідженнях про синхронні інгумації у пеньківському ареалі, висловленого
останнім часом О.М.Приходнюком (Приходнюк, 1998а, с.33).
Також з хронологічних міркувань мають бути відкинуті поховання з Олексіївки.
«Сережки» О.В.Бодянського, які супроводжували поховання 1952 р. є уламками
односпіральних скроневих кілець, на що вже зверталася увага у літературі
(Гавритухин, Обломский, 1996, с.162, прим.6; Приходнюк, 1998а, с.39). Щоправда,
ми вважаємо скроневими кільцями лише два з цих виробів (рис.В.2, 21, 22), а два
інших - спіральними привісками до скроневих кілець (рис.В.2, 23, 24). Такі
скроневі кільця побутували досить довгий час, відомі такі вироби і у
пеньківських старожитностях. Звернемо увагу на те, що подібні вироби з І групи
дніпровських скарбів зазвичай мають більш пишний декор (додаткова обмотка з
тонкого дроту), тоді як більш прості кільця, аналогічні олексіївським,
притаманні скарбам ІІ групи. До того ж, у жодному комплексі пеньківського часу
скроневі кільця, подібн