РОЗДІЛ 2.
ВИСВІТЛЕННЯ В ІСТОРИЧНИХ ПРАЦЯХ УЧАСТІ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ ВІДРОДЖЕННІ
У 1920-х - на початку 30-х рр. зазнав змін і розвиток української літератури та мистецтва. Цей перiод характеризувався створенням, а згодом i зникненням значної кiлькостi лiтературних, мистецьких органiзацiй, посиленням тенденцій новаторства, активного експериментування та нових форм самовираження, культурної спiвтворчостi, процесом ломки старих стереотипiв у творчостi митцiв i лiтераторiв.
Надбання української культури дiстало свiтове визнання. Серед театральних митцiв вирiзняються Л.Курбас, Г.Юра, М.Садовський, А.Бучма, П.Саксаганський. Великий внесок в українську музичну культуру зробили в тi роки Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, Г.Верьовка, П.Демуцький, В.Косенко, П.Козицький.
Здобутком української та свiтової лiтератури стали твори неокласикiв М.Зерова, М.Драй-Хмари, п'єси М.Кулiша, новели й оповiдання Г.Косинки, гумор i сатира О.Вишнi, поеми М.Семенка, памфлети М.Хвильового та інших. Для розвитку нацiонального кiномистецтва в зазначений перiод багато зробив режисер Д.Вертов, I.Кавалерiдзе, I.Савченко, свiтового визнання дiстали роботи О.Довженка.
Радянська iсторiографiя майже не аналiзувала дiяльнiсть літературно-мистецької iнтелiгенцiї тих років. Її участь у відродженні української культури в 1920-х - на початку 30-х рр. висвітлювала лише з позицій використання її інтелектуального та творчого потенцiалу для проведення культурної революцiї в країнi, що заперечувала культурну спадщину минулого та створювала нову класову лiтературу й мистецтво.
Надбання провiдних дiячiв лiтератури i мистецтва в iсторичнiй лiтературi згадувалося лише як iлюстрацiя факту перемоги культурної революцiї. Створення рiзноманiтних літературно-мистецьких органiзацiй у радянськiй лiтературi на зразок "Плуга", "Гарту", "Вапліте" проголошувалося формою класової боротьби.
Лiтературна дискусiя 1925-1928 рр., театральнi дискусiї 1925 р., 1929 р. - "ухилом", прагнення провiдних представників літературно-мистецької iнтелiгенцiї вивести українську культуру з тенет провiнцiйностi на свiтовий рiвень - хибними iдейно-естетичними поглядами; зачинателя дискусiї М.Хвильового та його однодумцiв в лiтературi, Л.Курбаса в театрi, М.Бойчука в образотворчому мистецтвi - "буржуазними нацiоналiстами".
Репресії проти широких кiл лiтературної та мистецької iнтелiгенцiї наприкiнцi 1920 - 30-х рр. майже до кiнця 1980-х р. iнтерпретувалися дослiдниками як боротьба партiї з "буржуазним нацiоналiзмом" та "контрреволюцiєю".
Варто зауважити, що з другої половини 1980-х рр. у лiтературi з'являються сюжети присвяченi репересiям проти інтелiгенцiї, провiдним постатям культурного розвитку України 1920-30-х рр. Так, у дослiдженнях Ю.Шаповала, Д.Табачника, С.Сидоренка [548, 518] вже в новому світлi показана так звана боротьба з "буржуазним нацiоналiзмом", "контрреволюцiєю".
Історiї були повернутi особи, iмена яких у попереднiх роботах майже не згадувалися або згадувалися з негативної точки зору. Але повної реабiлiтацiї творчої iнтелiгенцiї, яка була засуджена за стандартним звинуваченням в "буржуазному нацiоналiзмi" в 1930-х рр. у радянськiй лiтературi так i не вiдбулося.
Лише з 1991 р., коли змiнилася полiтична ситуацiя в Українi, вiдкрилися архiвнi фонди, вони допомогли повернути iсторiї маловiдомi iмена, факти репресiй, переоцiнити основні подiї культурного розвитку УСРР в 1920-х-на початку 30-х рр. З лiтератури зникають традицiйно радянськi цитатнi догми, стереотипи, схеми.
Початковий етап вивчення iсторiї літературно-мистецької iнтелiгенцiї має певнi особливостi. Так, публiцисти, якi писали роботи на замовлення компартії під виглядом відкритої наукової чи творчої дискусії, розпочали процес таврування своїх опонентів, нав'язування офіційного курсу та накреслення завдань, які творча інтелігенція мала виконувати в процесі "культурної революції". Такого роду лiтература цiнна насамперед тим, що вона допомагає визначити як офiцiйну позицiю про перспективи лiтератури та мистецтва, так i громадську позицiю літературно-мистецької iнтелiгенцiї в умовах українізації.
Найбiльш чiтко вiдбито офіційний підхід щодо літературно-мистецької інтелігенції та напрямів її діяльності в збiрнику статей i доповідей [515]. Аналіз матерiалів переконливо свiдчать, що головною лiнiєю компартiї в мистецькій сферi насамперед була її керiвна i спрямовуюча дiя, а також підтримка тих груп iнтелiгенцiї, якi займаються пропагандою її полiтики i позицiї. "Керiвна лiнiя у партiї була i є, писав В.Вронський, i ця керiвна лiнiя, на мою думку, за весь час зводилася до наступного: партiя вела найрiшучiшу боротьбу як з нашою внутрішньою, так i зовнiшньою емiграцiєю в сферi лiтератури; партiя допомагала всiм революцiйним групам, якi стояли на грунтi Жовтневої революцiї" [515, с.55].
В Українi різноманітними проблемами пов'язаними з літературно-мистецькими процесами здебiльшого займалися М.Скрипник, П.Любченко, В.Чубар та інші [493, 494, 413, 546], ними ж обгрунтовувалася теза про перехiд творчої інтелігенції на бiк офiцiйної влади та ставилися завдання у їхній роботі. Працi цих авторів видавалися в літературних збірниках, їхні статтi регулярно поповнювали шпальти численних україномовних газет.
Цiнним у вивченні досліджуваної проблеми став збірник присвячений лiтературній дискусії 1925-1928 рр, в якому найбільш концентровано і чітко відбиті факти і події, які відбувалися за участю літературно-мистецької інтелігенції [556].
Зачинателем цієї дискусії став вiдомий лiтературний та громадський дiяч М.Хвильовий, який низкою своїх памфлетiв порушив низку найважливiших проблем часу: чи зможе українська лiтература та iнтелiгенцiя стати повноцiнною й суверенною в контекстi свiтового духовного розвитку, чи й надалi її залишатися "як крам другого, третього чи то четвертого сорту" [53, арк.25].
Закликаючи мистецьку iнтелiгенцiю робити ставку на дiйсну Європу, побороти в собi рабську природу, яка пiв
- Київ+380960830922