РОЗДІЛ 2.ЖАНРОВО-НАРАТИВНА СИСТЕМА ПРОЗИ
М. ЧЕРНЯВСЬКОГО 2.1.Новели та оповідання........................................722.2.Повісті й романи. .............................................1202.3.Фрагментарні форми прози................................150ВИСНОВКИ ............................................................173СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................180
ВСТУП
Актуальність дисертаційної теми зумовлена невідкладними завданнями сучасного українського літературознавства. Одне з них -реставрація панорами літературного процесу. Радянським режимом свого часу було вилучено письменників, світогляд, а відтак творчість яких не вкладалися в прокрустове ложе комуністичної доктрини.
Дослідження значного масиву прози Миколи Чернявського, репресованого в 30-х рр. ХХ ст., покликане не лише заповнити одну з лакун у цьому питанні, а й збагатити поетику як галузь науки про літературу.
Попри те, що твори Миколи Чернявського на початку ХХ-го сторіччя не сходили зі сторінок поважних журналів та альманахів і здобули досить високу оцінку критики, на сьогодні немає жодного ґрунтовного дослідження цієї частини творчої спадщини письменника, що надає об'єкту дослідження особливої актуальності.
Ступінь вивчення проблеми. Микола Чернявський, який водночас почав писати вірші й нариси, оповідання та новели, в літературний процес увійшов спершу як поет. Його збірки "Пісні кохання" (1895), "Донецькі сонети" (1898) та "Зорі" (1903) не залишилися поза увагою авторитетних критиків, зокрема І. Франка.
Шлях Чернявського-прозаїка почався з 1902-го року публікацією в "Киевской старине" його творів "Під похилою вербою", "В затишку. (Малюнок)", "Степовий сокіл", "Собака". Згодом на сторінках цього ж журналу з'являються його оповідання "В незнану далечінь" (1903) та повісті "Vae victis!" (1905), "Весняна повідь" (1905), які засвідчили появу майстра малої і великої прози.
Прозові твори цього автора були вміщені в альманахах "Дубове листя" (оповідання "Змій"; 1903), "На вічну пам'ять Котляревському" (нарис "Смерть Зораба" та оповідання "Кінець гри"; 1901).
1906 р. у "Громадській думці" публікуються твори "У думу, в думу! ... (З сучасних настроїв)", "Кров (З імпровізацій)", у "Новій громаді" - нарис "Хліб наш насущний..." та оповідання "Осліплення Париса", "Устань і йди!", у "Раді" - нарис "У самотині", "З того світу. Маленький фейльєтон" та оповідання "Перед світом".
У найвимогливішому і найпрестижнішому з українських журналів "Літературно-науковому вістнику" регулярно друкуються твори Чернявського, зокрема, "Хай буде світ! (З імпровізацій)" (1907), "Перше кохання" (1907), "Герої вертаються" (1907), "На волю. Оповідання" (1908), "Варвари. Повість" (1908), "Раби. Оповідання" (1909), "Проклятий город. Оповідання" (1910), "Туман Оповідання" (1912), "Зустріч. Оповідання" (1913), "Душа поета (Повість)" (1914). У "Руслані" за 1908-й рік вміщено його два твори: "Вода прибуває" та "Вогонь життя". Вже добре знаного письменника прагне залучити до співпраці харківський "Червоний шлях", на сторінках якого, крім матеріалів про Чернявського, друкуються і його твори: "Земля. Оповідання" (1923), "На березі морському. Оповідання" (1924), "Там, де гори шумлять" (1925), "Блискавиці (Повість)" і "Фрагменти" (1926), а також "Антей. Лист" (1923), "Під чорною корогвою. Повість" (1928). Останнім за життя автора було надруковано оповідання "У два кінці" (1933) [239; 42 - 57].
Публікувалися прозові твори письменника й окремими книжками, зокрема, відбитки з "Киевской старины" "З розпуттів життя" (1903), "В незнану далечінь. Оповідання" (1904), "Vae victis! (Оповідання)" (1905), "Весняна повідь (Повість в 2-х частинах)" (1906).
У 1920 р. в херсонському кооперативному товаристві "Українська книгарня" побачили світ "Повісті й оповідання" М. Чернявського у трьох книгах. У першій було вміщено оповідання "В незнану далечінь", у другій - "За золотим руном", у третій - "Темрява" та інші.
За життя письменника у 1927 - 1931 рр. у видавництві "Рух" вийшло друком зібрання його прози (перші п'ять книжок) та поезії у 10-ти томах. Це видання, попри відсутність у ньому деяких заборонених цензурою творів, дає змогу скласти повніше уявлення і про кількісне багатство, і художню цінність прозового наробку письменника.
Безперечно, вагому роль у становленні та поцінуванні молодого прозаїка відіграв журнал "Киевская старина", який не лише опублікував деякі його твори окремими відбитками, а й відзначив преміями ( повісті "Vae victis!" і "Весняна повідь").
1904-й рік став роком визнання Чернявського як першорядного прозаїка з когорти молодих новаторів: І. Франко його згадує в найвідомішій тоді енциклопедії Ф. Брокгауза і І. Ефрона у статті "Южнорусская литература" [202; 147, 154 - 155]. Ім'я письменника з'являється в літературно-критичних оглядах у таких авторитетних журналах, як "Русская мысль" і "Літературно-науковий вістник". Про нього, зокрема, пише Софія Русова у статті "Старе й нове в сучасній українській літературі", яку спочатку було опубліковано на сторінках московської "Русской мысли" (грудень, 1903 року), а в 1904 р. - на сторінках "Літературно-наукового вістника" І. Франком під такою ж назвою. "Коцюбинський і Стефаник, - зазначає авторка статті, - найхарактерніші, але зовсім не одинокі представники нової, молодої української літератури. На сторінках "Киевской старины" і в окремих літературних українських альманахах з кождим роком виступають нові імена з прегарними артистичними творами. Винниченко, Григоренко, Кримський, Яновська, Чернявський і ін. розширяють течії пережитого народного вітхнення. Лишаючися все вірними демократичним традиціям української літератури, молоді артисти, кождий ідучи за своєю суб'єктивною творчістю, не чужається всіх новіших напрямів західноєвропейської літератури.
У всіх їх творах б'є ключем свіжа, нова течія; читаючи їх, нехотя почуваєш, що українська література переживає хвилину особл