РОЗДІЛ 2. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
2.1. Сфера застосування норм про позовну давність
Сфера застосування норм про позовну давність визначається колом вимог правового
характеру, на які вона не поширюється.
Відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не
поширюється на :
– вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків,
встановлених законом;
– вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
– вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров’я або смертю;
– вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
– вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення
страхової виплати (страхового відшкодування)[38].
Особливістю особистих немайнових прав є їх існування протягом невизначеного
строку. „За життя їх носіїв вони не можуть бути припинені ні добровільно, ні
примусово, тому повинні розглядатися як права, органічно пов’язані з
особистістю суб’єкта[121, с.20]”. Саме тому закон не обмежує у часі можливість
звернення за захистом цих прав. Такий же підхід покладено в основу інституту
давності у Кодексі канонів Східних Церков. Відповідно до канона 1542 „не
підлягають давності : права й обов’язки, які безпосередньо стосуються духовного
життя вірних; права й обов’язки, які випливають з Божого закону[22, с.376]”.
Разом з тим, у п.2 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено скорочену
позовну давність тривалістю в один рік до вимог про спростування поміщеної у
засобах масової інформації недостовірної інформації. До вимог про відшкодування
моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом, заподіяної порушеннями
законних прав працівника, якщо вони призвели до моральних страждань, втрати
нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для
організації свого життя, застосовується тримісячна, а у справах про звільнення
– місячна давність (ст.ст.233, 237-1 Кодексу законів про працю України)[122].
Вважаю встановлення винятків із правила про незастосування позовної давності до
вимог, що виникають з порушення особистих немайнових прав, спірним. В зв’язку
із прийняттям Конституції України 1996 року, в якій людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою
соціальною цінністю (ст. 3), особистим немайновим правам фізичних осіб має бути
забезпечено підвищений правовий захист. Він, зокрема, має проявлятися і у
незастосуванні до вимог, що випливають із порушення цих прав, позовної
давності. Положення чинного законодавства України, що встановлюють винятки із
правила про незастосування позовної давності до вимог, які випливають з
порушення особистих немайнових прав, суперечать правовій природі цих прав.
Будучи необмеженими в часі, особисті немайнові права повинні бути захищені
незалежно від того, скільки часу минуло з моменту їх порушення[123, с.64].
„Загальна суть норми про незастосування позовної давності до порушень особистих
немайнових прав зрозуміла – цим правам надається підвищений правовий захист,
однак, на цьому фоні „погано виглядає” можливість введення законом винятків з
цієї норми[124, с.11]”.
Відповідно до ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”
операції щодо приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб
можуть здійснювати будь-які банки[125]. Під банком у цьому законі розуміється
юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку
України здійснювати у сукупності такі операції : залучення у вклади грошових
коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого
імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб.
Поняття фінансової установи розкривається у ст. 1 Закону України „Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Фінансова установа –
це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових
послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому
законом.
До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові
компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального
пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи
виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг[126].
На думку В.В. Луця „…застосування позовної давності в цьому випадку суперечило
б суті кредитних відносин, що розглядаються як…не обмежені будь-якими часовими
рамками[127, с.190]”. З урахуванням норм нового ЦК України про договір
банківського вкладу треба погодитись з цим аргументом. Так, відповідно до ст.
1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на
умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення
вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Проте у
випадках, коли власник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом
строку, договір вважається таким, що продовжений на умовах вкладу на вимогу,
якщо інше не встановлено договором[38]. Як видно, ці відносини є строковими,
однак, вони можуть продовжуватися на невизначений строк. Відповідне положення
ст. 268 ЦК України можна пояснити також бажанням закондавця максимально
забезпечити інтереси клієнтів банків, з метою їх заохочення до вкладення своїх
коштів в економіку України.
Згідно з ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється також на вимогу
страхувальника (застрахованої о
- Київ+380960830922