РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНІ РИСИ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ
Українські Карпати займають проміжне положення між Східними (Румунськими) і Західними (Польськими та Словацькими) Карпатами і разом з ними утворюють важливий елемент північного відгалуження Альпійської складчатої системи. Від детальності фундаментальних досліджень українського сегменту Карпат у значній мірі залежить розуміння історії геологічного розвитку всієї Карпатської системи, а також Середземноморської палеозоогеогеографічної області.
В структурі Карпатської гірської споруди виділяються два головні елементи - Зовнішні (Флішеві) і Внутрішні Карпати. На території України знаходяться в основному Зовнішні Карпати, а Внутрішні (Татро-Вепориди та інші), що добре виражені далі на захід, занурені тут на великі глибини і встановлені свердловинами лише у фундаменті Закарпатського прогину. З півночі Карпати обмежені Передкарпатським передовим прогином, у структурі якого чітко виділяються дві зони - Внутрішня (Бориславсько-Покутська) і Зовнішня (Більче-Волицька), які різко відрізняються між собою історією геологічного розвитку, а значить, і формаційним змістом. Перша з них закладена на флішевій основі, друга - на опущеному краю Східноєвропейської і Західноєвропейської платформ (рис. 2.1).
У будові Флішевих Карпат виділяються три основні структурно-тектонічні зони - Скибова, Чорногорсько-Дуклянсько-Кросненська, Рахівська, а у Внутрішніх - Пенінська, Мармарошська зони, Мармарошський кристалічний масив і Закарпатський прогин.
Виникнення цих вузьких, витягнутих вздовж загальнокарпатського простягання структурно-фаціальних одиниць передувало розділення дна глибоководного моря на окремі, порівняно вузькі, коритоподібні басейни
Умовні позначення:
Рис. 2.1. Схема тектонічного районування Українських Карпат:
1 - основний насув Карпат; 2 - границі між зонами; 3 - південно-західний край Східно-Європейської платформи; 4 - розривні порушення.
Структурно-фаціальні одиниці: I - Східно-Європейська платформа;
зони: II - Зовнішня (Більче-Волицька) Передкарпатського передового прогину;
III - Внутрішня (Бориславсько-Покутська) Передкарпатського передового прогину; IV - Скибова; V - Кросненська; VI - Чорногорська; VII - Дуклянська; VIII - Рахівська; IX - Магурська; X - Мармарошська; XI - Пенінська;
XII - Мармарошський кристалічний масив; XIIІ - Закарпатський прогин.такої ж орієнтації. Вони характеризувалися в деякій мірі різним тектонічним режимом і палеогеографічними умовами, завдяки чому одновікові відклади тут літологічно (тією чи іншою мірою) різняться між собою і містять рештки відмінної між собою палеобіоти. Тому надалі біостратиграфію юрських відкладів цього регіону наводимо для кожної структурно-тектонічної одиниці окремо.
В геологічній будові Українських Карпат юрські відклади відіграють суттєву роль. Незважаючи на їх значне поширення і майже півторастолітню історію досліджень, детальне стратиграфічне розчленування юри затруднювалося через складну геологічну будову регіону, недостатність або повну відсутність у значній частині відкладів палеонтологічних решток при загальній незадовільній збереженості і слабкій вивченості останніх. Але ж саме від фундаментальних стратиграфічних досліджень залежить трактування таких важливих питань, як історія геологічного розвитку району та його тектонічна будова. Внаслідок наведених вище основних причин при описі деяких фаціальних різновидів юри (виділених пізніше в світи) не вказувався конкретний розріз як їх стратон, а лише називалася місцевість, давався загальний (зведений) опис декількох, часто розрізнених відслонень без чіткого обгрунтування віку і стратиграфічної послідовності відкладів, що їх складають, без визначення співвідношення з утвореннями, що їх підстеляють і перекривають.
Через відсутність палеонтологічного обгрунтування віку, частину виходів юрських утворень відносили до молодших або старших відкладів. Це нерідко призводило до помилкових тектонічних і структурних побудов, а часто, після єдиної фауністичної знахідки, замість великих антикліноріїв чи синкліноріїв на картах з'являлися пологі покриви чи інші, протилежні зображеним раніше, структури.
2.1. Передкарпатський передовий прогин
З північного сходу Складчасті Карпати відокремлені від свого форланду Передкарпатським передовим прогином. Його південно-західною межею є насув Скибової зони, північно-східною - волино-подільський край Східно-Європейської і Західно-Європейської платформи.
У межах Передкарпатського передового прогину виділяються дві великі структурно-тектонічні одиниці - Зовнішня (Більче-Волицька) зони і Внутрішня (Бориславсько-Покутська). Однак частина авторів на основі специфіки будови фундаменту (а саме по наявності або відсутності в його структурі крейдово-палеогенового флішу) запропонували виділяти на території Передкарпатського передового прогину три зони: Бориславсько-Покутську (зона глибинних складок), Самбірську (Стебницький синклінорій) і Більче-Волицьку (Зовнішню). Підставою для виділення цими авторами самостійної Самбірської зони послужила уява про відсутність в її основі крейдових і палеогенових флішевих відкладів [25]. В структурно-тектонічному відношенні (думка А.А. Богданова) тут чітко виділяється лише дві зони - Зовнішня і Внутрішня. Такий розподіл прогину є загальноприйнятим і характерним для розмежування передових прогинів інших регіонів. Звичайно, в межах цих двох великих тектонічних одиниць можна виділити (і багатьма дослідниками виділяються) підрозділи меншого рангу.
2.1.1. Зовнішня (Більче - Волицька) зона. Зовнішня зона Передкарпатського передового прогину розвивалася на опущеному краю Східно-Європейської платформи, складеної відкладами рифею, палеозою (кембрій-девон), мезозою (юра-крейда) і перекритою потужною товщею переважно верхніх молас. Будова зони блокова, тому, східчасто опускаючись, вона далеко заходить під Карпати. Варто зауважити, що подібно до того, як Скибова зона насунута на Внутрішню (Бориславсько-Покутську), остання