Формування природничих знань дієво практичного характеру у молодших школярів

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧИХ ЗНАНЬ ДІЄВО ПРАКТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
2.1. Технологія реалізації педагогічних умов формування природничих знань дієво практичного характеру у молодших школярів
Формування в учнів початкових класів природничих знань дієво практичного характеру - це складний та багатогранний процес, який передбачає забезпечення оптимального взаємозв'язку сприймання, осмислення, запам'ятовування навчального матеріалу та його застосування. Провідна роль при цьому належить застосуванню знань учнями у варіативних навчальних ситуаціях, на практиці. Саме цей етап процесу засвоєння свідчить про дієве й міцне засвоєння школярами різних видів знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей, оцінних та методологічних знань). Вивчення й аналіз практики роботи початкової школи свідчить, що вчителі приділяють увагу переважно відтворенню та закріпленню природничих знань учнями. Цілеспрямована робота з формування у молодших школярів уміння застосовувати знання, зокрема в нових навчальних ситуаціях здебільшого відсутня. Це призводить до того, що накопичення природничих знань поєднується з недостатньо сформованим умінням оперувати ними, тобто знання учнів мають формальний, а не дієво практичний характер.
Оволодіння знаннями й уміннями відбувається лише внаслідок власної навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути певним чином організована. Необхідно крок за кроком привчати кожного учня до такого застосування набутих знань, умінь та навичок на практиці, яке вимагає виявлення більшої самостійності, ініціативи, наполегливості, більших зусиль для подолання труднощів. Для того, щоб в учнів молодших класів сформувались природничі знання дієво практичного характеру, необхідно, щоб діти мали певний рівень сформованості таких прийомів розумової діяльності, як порівняння, аналогія, класифікація, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, доведення тощо. Одним з ефективних засобів розвитку цих прийомів, а отже, і цілеспрямованого впливу на процес формування у молодших школярів природничих знань дієво практичного характеру є використання на уроках системи пізнавальних завдань, що поступово ускладнюються. В основі цих завдань лежить виконання учнями розумових операцій, а саме: аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, аналогії, узагальнення.
Вихідним принципом створення експериментальної технології реалізації педагогічних умов формування природничих знань дієво практичного характеру є принцип органічної єдності змістового, процесуального та мотиваційного компонентів навчання.
Змістовий компонент становили вже засвоєні базові природничі поняття, уявлення, факти, оцінні та методологічні знання, на яких ґрунтується вивчення нового, і власне нові знання та способи дії, передбачені програмою для початкових класів. Розробляючи змістовий компонент на основі розділів навчальних програм, ми враховували рекомендації вчених М.М. Скаткіна та В.В. Краєвського [103], І.Я. Лернера [140] та інших про те, що дієвими, тобто сформованими на рівні застосування знань на практиці, у нових навчальних ситуаціях, повинні бути ті знання, що становлять кістяк навчального предмета, основні нормативні знання (уявлення, поняття, закономірності).
Процесуальний компонент об'єднував уміння, оволодіння якими дає можливість школярам розв'язувати пізнавальні завдання. У нашому дослідженні він полягав у тому, що для розв'язання пізнавальних завдань певного типу використовується відповідний алгоритм розумової діяльності учнів, який відповідає віковим особливостям дітей молодшого шкільного віку. У забезпеченні процесуальної сторони ми враховували те, що необхідною й достатньою умовою формування природничих знань дієво практичного характеру у молодших школярів є оволодіння ними пошуковими уміннями, які в сукупності становлять узагальнений спосіб розв'язання учнями нового пізнавального завдання.
Під час формуючого експерименту пізнавальні завдання пропонувались молодшим школярам як колективна, групова та індивідуальна робота на різних етапах уроку. Основними формами були запитання, логічні вправи, тести. Крім того, пізнавальні завдання мали форму кросвордів, дидактичних ігор, загадок, ребусів тощо, розв'язання яких вимагало творчої самостійної пошукової діяльності учнів, застосування здобутих знань у нових ситуаціях, незалежності мислення дитини, винахідливості. Істотною ознакою, що об'єднувала різні за формою пізнавальні завдання, була необхідність самостійних суджень, активізації раніше засвоєних знань та пошуку нових знань або способів дії під час їх розв'язання.
Мотиваційний компонент передбачав формування у молодших школярів допитливості, інтересу та стійкого позитивного ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; а також формування внутрішньої потреби учнів до самостійного подолання труднощів і розв'язання завдань. Упродовж експериментального навчання це здійснювалось шляхом відбору навчального матеріалу, який викликав інтерес в учнів; демонстрування практичного й теоретичного значення знань, що вивчаються; проектування ситуацій успіху для учнів із різним рівнем сформованості знань та вмінь; створення ситуацій осмислення особистісного значення нових знань для успіху роботи класу; створення ситуацій осмислення значення особистих нових знань для успіху роботи класу; створення такої атмосфери спілкування, щоб складні й проблемні завдання викликали в учнів здивування, зацікавленість і бажання розв'язати їх.
Повноцінним дидактичним засобом, який органічно вписується в процес навчання, система пізнавальних завдань може стати лише за таких дидактичних вимог:
а) завдання повинні відповідати змістові програмового матеріалу;
б) складність завдань та способів їх виконання має поступово зростати;
в) завдання мають бути посильними для учнів тієї чи іншої вікової групи;
г) завдання повинні відповідати певному типові алгоритму;
д) завдання повинні позитивно впливати на процес формування природничих знан