РОЗДІЛ 2.
ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
2.1. Загальні положення
Спадкові правовідносини - це складні та багатогранні відносини, які на сучасному етапі розвитку правової науки необхідно досліджувати більш детально з врахуванням досягнень інших правових дисциплін і, в першу чергу, нотаріальної науки. Права спадкоємців в нотаріальному процесі одночасно врегульовуються і Цивільним кодексом, і Законом України "Про нотаріат".
Звідси випливає, що при визначенні об'єкту та суб'єктів спадкових правовідносин, а також їх змісту необхідно враховувати дві концепції - моністичну та плюралістичну. Більшість вчених є прихильниками плюралістичної концепції, яка базується на тому, що об'єктом правовідносин виступають матеріальні блага [78, -С. 529-530]. Приблизно такої ж концепції додержується й С.С. Алексєєв, який крім того визначає, що змістом правовідносин є суб'єктивні права та юридичні обов'язки [31, -С. 68, 72]. В той же час, В.В. Копейчиков погоджується з попередніми авторами стосовно об'єкту правовідносин, але відносить до змісту правовідносин "реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та обов'язків" [59, -С. 191]. В.В. Комаровим пропонується в контексті цивільних процесуальних правовідносин визначати зміст юридичний як суб'єктивні права та обов'язки і матеріальний як реальну поведінку суб'єктів. При цьому, вченим пропонується й об'єкт правовідносин "розкладати" на дві складові частини: загальний - спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, а спеціальний - блага, на досягнення яких спрямовані будь-які правовідносини [88, -С. 61-62]. Що об'єктом спадкових правовідносин є спадщина, вважає Заіка Ю.О. [61, -C.79].
Цей перелік позицій вчених можна було б значно подовжити, але загальна концепція більшості авторів зрозуміла, хоча й не завжди співпадає за конкретним змістом. Найбільш логічною з перелічених вище думок, автором вважається позиція вченого В.В. Комарова. Однак, у дисертанта виникло питання стосовно тих благ, яких хоче досягти заповідач, що складає заповіт і, особливо, визначаючи умови прийняття заповіту або заповідального відказу? В цьому випадку можна тлумачити це питання так, що ним робиться заповіт задля блага спадкоємців або відказоодержувачів тощо. Але складність цієї ситуації полягає в тому, що тут важко знайти прямі правовідносини: право - обов'язок, оскільки прийняття спадщини не є обов'язком спадкоємців. В розглядуваних правовідносинах обов'язки настануть лише за умови, якщо спадкоємці приймуть спадщину. Тому дисертант додержується концепції, що змістом спадкових правовідносин є комплекс прав та обов'язків суб'єктів, а об'єктом - їх реальні дії, спрямовані на досягнення певної мети. Так, спадкоємець має право скласти заповіт і користується цим правом - заповідає належне йому майно певним особам. Спадкоємці мають право на отримання спадщини і реалізують в передбаченому законом порядку своє право шляхом вчинення певних дій для досягнення мети - отримання спадщини. При цьому, нотаріусом буде перевірятись не тільки правоздатність спадкоємця, а й будуть досліджуватись певні його дії на предмет їх відповідності закону. Наприклад, вчасність звернення до державної нотаріальної контори.
Надалі розглянемо суб'єктний склад та характерні особливості спадкових правовідносин. Сучасною основою для визначення поняття "правоздатність" є два юридичні факти: народження і смерть, з якими законодавство пов'язує виникнення та припинення правоздатності фізичної особи (ст. 25 ЦК України). На цій основі вчені намагаються будувати сучасні теоретичні доктрини спадкового права і через це не враховують можливих складових елементів спадкових правовідносин. Звідси більшість авторів робить висновок, що суб'єктами спадкових правовідносин вважаються лише спадкоємці, а спадкодавців теоретики спадкового права хоча й не відносять до суб'єктів спадкових правовідносин, але їх процесуальне положення ними аналізується [105, -С. 716-718].
Сучасна концепція російських теоретиків права [155, -С. 513-514], яку підтримують й українські фахівці, [105, -С. 714-716] визначає лише два етапи спадкових правовідносин: перший етап встановлюють з моменту відкриття спадщини і до прийняття спадщини, а другий етап - з моменту прийняття спадщини до тих пір, доки не визначиться доля спадкового майна або не буде виданий нотаріусом акт про прийняття спадщини. При цьому, Н.С. Глусь ставить питання про те, що характерною особливістю спадкових правовідносин є те, що з моменту відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадщина є "лежачою", тобто фактично нікому неналежною. З цього приводу робиться загальний висновок про необхідність визначення зобов'язаного суб'єкта на кожному етапі спадкових правовідносин [33, -С.59].
Така теоретична модель спадкових правовідносин базується лише на двох аспектах реалізації спадкоємцями їх прав, а саме: 1. прийняти спадщину; 2. - брати участь в розподілі спадщини і отримати свідоцтво про право на спадщину. Тобто ця концепція випливає з того, що спадкові правовідносини визначаються як відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав. При цьому вченими не беруться до уваги обов'язки спадкоємців по наданню довічного утримання, виконанню заповідального відказу тощо. Така непослідовність теорії у порівнянні із законодавством і практикою зумовлюється намаганням авторів у спадкових правовідносинах бачити лише перехід "лежачої" спадщини до спадкоємців, не звертаючи уваги на те, що у цьому випадку проходить процес зміни власника. На відміну від цієї концепції автор вважає, що зміна власника не завжди здійснюється з "розривом" прав власності на об'єкт цивільного права.
Більше того, необхідно визначити, яке спадкування вважати загальним варіантом: з розривом прав власності на об'єкт цивільного права чи ні. Так, найпоширенішим процесом спадкування в сучасній практиці є спадкування майна, яке не потребує нотаріального оформлення, тобто коли спадкодавцю не належать
- Київ+380960830922