РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК СПАДКОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
2.1. Виникнення спадкових правовідносин
Правові відносини можуть виникати і функціонувати лише за наявності певних передумов. Оскільки правовідношення виступає юридичною формою та одночасно результатом правового урегулювання суспільних відносин нормою права, останні і є вихідними матеріальними передумовами його виникнення, існування яких обумовлюється суспільними потребами.
Інтереси та потреби людей, під впливом яких вони вступають в різноманітні правовідносини, можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення вказаних інтересів та потреб і викликає до життя відповідні правовідносини. У більш широкому значенні під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших чинників, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.
Проте одних лише загальних передумов недостатньо для набуття суспільними відносинами правової форми. Для того, щоб у конкретних випадках виникали і діяли реальні правові відносини, потрібні також формально-юридичні підстави. До них відносяться: а) правові норми; б) право- та дієздатність (правосуб'єктність) їх учасників; в) юридичні факти.
Правова норма - первинний елемент будь-якого правовідношення. Норми права регулюють специфічні зв'язки між учасниками правових відносин, які здійснюються шляхом встановлення правовими приписами їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Правосуб'єктність - це передбачена нормами права можливість реалізації вказаних у ній прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.
Правові норми та правосуб'єктність, будучи необхідними переумовами правовідношення, самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин, як динамічних явищ. Даний рух правовідносин залежить від настання передбачених правовими нормами реальних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин між їх учасниками, що називаються цивільними юридичними фактами. Тому юридичні факти (або їх сукупність - юридичні склади) виступають в якості зв'язуючого ланцюга між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Без юридичних фактів не встановлюється, не змінюється і не припиняються жодне цивільне правовідношення.
"Юридичні факти реалізують створену матеріальними та ... юридичними передумовами можливість виникнення цивільного правовідношення, перетворюють її у дійсність - учасники урегульованого правом суспільного відношення, будучи необхідною мірою правосуб'єктними, стають пов'язаними між собою певними правами та обов'язками" [150, с. 50].
Процес спадкового наступництва може бути поділений на два етапи: закликання до спадкування, з яким пов'язується поява у спадкоємців можливості для реалізації належного їм суб'єктивного права спадкування, та прийняття спадщини, за допомогою якого відбувається фактичне здійснення цього права.
Відповідно, розвиток спадкового правовідношення характеризується наявністю двох основних моментів. Перший з них пов'язується з відкриттям спадщини та закликанням до спадкування у зв'язку з цим певного кола осіб, другий - із прийняттям спадщини особами, закликаними до спадкування. Існуванням зазначених етапів і обумовлюються особливості динаміки правовідношення у спадковому праві.
Характерною рисою спадкових правовідносин є те, що підставою їх виникнення завжди виступає не один юридичний факт, а їх сукупність - юридичний склад. Так, для того, щоб спадкоємець був закликаний до спадкування за законом, необхідним, крім фактів смерті спадкодавця і відсутності заповіту, є також факт спорідненості з померлим, який дає підстави для зарахування даної особи до першої або другої черги спадкоємців за законом (ст. ст. 529, 530 ЦК України), або перебування непрацездатної особи на утриманні померлого протягом одного року до його смерті (ст. 531 ЦК України), або входження потенційного правонаступника до числа осіб, які мають право на обов'язкову частку (ст. 525 ЦК України). Закликання до спадкування спадкоємців за законом другої черги можливе лише у випадку, коли до факту смерті спадкодавця приєднається факт відсутності спадкоємців першої черги, рівно як і відмови від спадщини або неприйняття її ними, а спадкоємців за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК України) - у разі відсутності в живих того з прямих висхідних родичів, хто був би спадкоємцем.
Спадкування за заповітом, крім смерті заповідача, потребує для свого здійснення складання заповіту на користь певної особи або осіб, незалежно від того, чи входять вони до кола законних спадкоємців. Для можливості реалізації права на спадкування підпризначеними спадкоємцями обов'язковим є також факт смерті зазначеного у заповіті спадкоємця до відкриття спадщини або відмови його від спадщини (рівно як і неприйняття її) після її відкриття (ст. 536 ЦК України).
Елементи юридичного складу виникнення спадкових прав можуть бути і заперечними. Такими серед наведених є, наприклад, юридичні факти відсутності спадкоємців попередньої черги для закликання до спадкування спадкоємців наступної черги, відсутності в живих на час відкриття спадщини того з батьків, хто був би спадкоємцем, для закликання до спадкування його нащадків. Для спадкоємців за законом в цілому таким є факт відсутності заповіту, яким би охоплювалося усе майно померлого, для усіх спадкоємців - фізичних осіб, незалежно від підстави спадкування, - утримання від вчинення діянь, спрямованих на позбавлення життя спадкодавця або спадкоємців (ст. 528 ЦК України), для переходу спадкового майна до держави як виморочного - відсутність спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем заповідана лише частина майна або позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень заповідача, відмови від спадщини або неприйняття її та ін.
Визначально спадкове правовідношення виникає з відкриттям спадщини. Останнє ж відбувається не саме по собі, а у зв'язку з наста