РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ТА МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ
ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
2.1. Стан та специфіка управління економічною безпекою підприємництва в Україні
У розвитку вітчизняного бізнесу в останні роки є позитивні зрушення: у народному господарстві кількість суб'єктів підприємництва зросла станом на 01.01.2003 р. проти 1997 року на 52%, а в промисловості кількість підприємств зросла за 2002-2003 рр. на 6,2%. Майже на третину зросла зайнятість у сфері малого бізнесу [164, с. 95].
Викликає занепокоєння те, що замість зміцнення малих підприємств іде їх подріблення: 1996 року на одному підприємстві працювало в середньому 12 осіб, зараз - лише 8. Звужуються позиції малих підприємств у сфері виробництва: 1999 року їх частка у промисловості становила понад 5%, а 2002-го - трохи більше ніж 4% [164, с. 71]. Абсолютно незадовільним є фінансовий стан малого бізнесу. Так, 2002 року рентабельність операційної діяльності промислових підприємств за видами промислової діяльності становила 2,6% [164, с. 70]. У цих умовах формування і гарантування економічної безпеки малого бізнесу є головним завданням підприємств і держави перехідної економіки.
Проблема управління економічною безпекою підприємництва (ЕБП) в Україні є маловивченою. На тлі просто незадовільного професійного рівня підприємців, особливо початківців, ця проблема управління ЕБП набуває додаткової значущості.
У суспільстві вкорінилась думка, що для заняття та управління бізнесом передусім треба мати відповідні особисті риси характеру. Навіть існує психологічна теорія рис, яка намагається відкрити і описати окремі особисті риси або сукупність рис, що відрізняють особу підприємця, його поведінку від дій і поведінки інших категорій людей, задіяних в економічній сфері. Для прикладу наведемо один із численних переліків рис, необхідних підприємцеві для того, щоб досягти успіху [187, с. 17]: цілеспрямованість; безмежна віра у свій продукт або вид послуг; постійне прагнення виконувати реальні справи; винахідливість; завзятість і наполегливість у досягненні поставленої мети; націленість на успіх і отримання прибутку, планування своїх дій на декілька років уперед; розуміння своїх сильних і слабких сторін; готовність розпочати усе зі самого початку; аналітичний склад розуму; захопленість своїм бізнесом; здатність своїм прикладом повести за собою людей; бажання все зробити самому; практичність; звернення уваги на деталі і навіть незначні нюанси свого бізнесу; постійне прагнення розвивати свій бізнес; розуміння того, що головна роль у бізнесі все ж таки належить споживачеві; готовність піти на значний ризик; розуміння того, що проблеми в сучасному бізнесі є неминучими і їх появу можна передбачити й спрогнозувати; надмірна чуттєвість до ринку, коливань кон'юнктури і споживацького попиту; відсутність страху перед труднощами; здатність діяти самостійно, без підказок; бажання хоча б у чомусь бути попереду інших.
Недоліком теорії "рис" є, по-перше, те, що її представники здебільшого оперують переліком якостей, які не надають ніякого значення зв'язкам підприємця з навколишнім його середовищем. По-друге, за цією теорією для підприємця важливими і першочерговими є особисті риси, а професійні якості (навички) є другорядними, так як їх можна набути з часом у процесі роботи. Можливо, тому підприємці не мають або мають слабкі знання з маркетингу, менеджменту, фінансів. За структурою і рівнем професійних знань спеціалісти порівнюють підприємців із пірамідою, в основі якої є техніко-інженерні знання, вище - бухоблік, ще вище - менеджмент і на вершині - знання маркетингу (складання бізнес-плану) [149, с. 133].
Окрім того, більшість підприємців у своїй роботі керуються переконанням: в умовах нестабільної економіки повинне бути стабільним довір'я [149, c. 133]. Сьогодні дієвість принципу довір'я очевидна. Щоб узяти кредит, треба бути "своїм", треба особисто знати керівника банку. При взаємному довір'ї фінансові питання "підприємство - банк" вирішуються телефоном. На родинному довір'ї будується сімейний бізнес. На діловому довір'ї та авторитеті слова, а не тільки на угодах поставки ґрунтуються комерційні відносини з партнерами-постачальниками [161, с. 3-5]. Отже, в Україні політика формування системи економічної безпеки підприємництва повинна враховувати ці особливості.
Протягом минулого десятиріччя у світі і в Україні проблема управління ЕБП, особливо малого і середнього, набуває серед дослідників наростаючого інтересу. В зарубіжній літературі цю проблему називають пошуком "формули успіхів та невдач малої фірми". Наростання цікавості до пошуку "формули економічної безпеки малого бізнесу" зумовлено передусім зростанням ролі малого бізнесу в сучасній економіці, що виражається у збільшенні кількості малих підприємств та їхнього внеску у валовий внутрішній продукт, посиленні державної підтримки малого підприємництва.
Ключовим фактором виживання і росту підприємств є роль менеджера (керівника) підприємства. Керівник є тією особою, яка відшукує ринкові можливості і за допомогою мотивації та вмінь мобілізує ресурси на їхню реалізацію. У цьому разі діяльність підприємства залежить від рівня його освіти, попереднього досвіду, здобутих навичок, гнучкості характеру, здатності до ризику, незалежності натури, віку, сімейного стану та стилю життя тощо.
Дуже важко підібрати такі характеристики бізнесмена (керівника, менеджера), щоб скласти формулу економічної безпеки підприємництва. "Здібності, які притаманні ідеальному підприємцеві, настільки великі і численні, що дуже мало людей і в дуже високому ступені володіють усіма ними" [100, с. 382]. Упродовж тривалого часу йде суперечка щодо ступеня впливу менеджера на успіх діяльності підприємства. Якщо менеджер є досвідченим бізнесменом, ефективно адаптує стиль керівника до економічних змін і концентрує свої зусилля на найважливіших напрямах діяльності підприємства, він створює сприятливе середовище для свого бізнесу. Дослідження П. Друкера доводять, що вибір