РОЗДІЛ 2.
МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Й КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Регіональна економічна політика як складова національного регулювання відкритоекономічних систем
В умовах диверсифікації глобальної конкурентної боротьби та багатоманітності стратегій реалізації комерційних та геоекономічних інтересів, необхідності цілеспрямованої політики, яка має на меті закріплення позицій на конкретних товарних ринках, їхніх географічних, номенклатурних та галузевих сегментах, великого значення набуває використання регіональної влади, потенціалу економічного регулювання регіонального рівня в процесах міжнародного економічного співробітництва. Фактично, на рівні кожної країни постає необхідність вироблення такої стратегії міжнародного співробітництва на регіональному рівні, яка дозволяла б покращувати умови соціально-економічного розвитку регіонів та підвищувати міжнародну конкурентоспроможність держави в цілому. Причому важливо відзначити, що регіональний рівень традиційно використовувався для максимально повної реалізації творчого потенціалу та чинників соціально-гуманітарного плану. Так, наприклад, в 60-х та в 70-х рр. у країнах Західної Європи та в США проводилася регіональна політика "соціальної орієнтації", яка передбачала регулювання соціальних наслідків НТП, а прийняття рішень базувалось на широкому соціально-політичному консенсусі з залученням широкої громадськості у відповідних муніципалітетах, штатах, землях тощо. У 80-ті та 90-ті роки акцент регіонального регулювання перемістився на всебічний розвиток інформатизаційних технологій, на інтеграцію відповідних регіональних комплексів у глобальні інформаційні мережі та структури. Можна погодитися із Л.Семівим та С.Кондратюком, які стверджують, що "механізм активізації регіональної політики ринку становить цілісну систему нормативно-правових, соціально-економічних методів, організаційних форм і заходів, здатних створити прозору, стабільну систему мотивації, котра солідаризує (гармонізує) інтереси суб'єктів державного та регіонального управління ..." [60, C. 221].
Взагалі, проблема узгодження інтересів, так само, як і організації конкурентного середовища є "штатними" для сфери та апарату регіональної політики. Тому для логіки функціонування регіональних відтворювальних комплексів вповні підходить констатація Ю.Зайцева, який відзначав, що "конкуренція ... є необхідною умовою успішного функціонування національного господарства будь-якої країни світу, та й світового господарства в цілому" [61, С. 130]. Водночас, можна погодитися і з думкою про те, що "головним стратегічним завданням регіональної політики є збереження цілісності національної території, зближення рівнів соціально-економічного розвитку та поступове формування перспективної регіональної структури життєдіяльності населення..." [62, C. 208].
Технологічний процес справляє дедалі більші впливи на інтернаціоналізацію продуктивних сил, прискорює інтеграційні процеси. Слід відзначити, що в сучасному світі обсяги знань та інформації подвоюються приблизно кожні 10 років, що означає неможливість концентрації усіх управлінських важелів на загальнодержавному рівні, а також реальну потребу у збільшенні ролі регіонів, у зростанні конструктивного організуючого потенціалу місцевої влади, яка краще знайома з реальними підприємницькими структурами, науковими, освітніми закладами та може сприяти інтеграції їхнього потенціалу. Навіть найперший погляд на особливості та результати регіональної політики держав-світових лідерів свідчить про дедалі більшу увагу, яку надають проблемам якнайшвидшої реалізації нововведень на місцевому рівні. Відтак можна констатувати появу все більшої кількості програм державно-муніціпальної підтримки інноваційної діяльності у відповідності до пріоритетних напрямів внутрішньої політики з метою неухильного зростання об`ємів продажу наукомісткої продукції, передусім у таких країнах, як США, ФРН, Велика Британія, Франція, Японія та інших.
Ефективний регіональний розвиток за сучасних умов є неможливим без адекватного інформаційного забезпечення, яке за умов постіндустріального суспільства постає універсальною умовою прийняття усіх соціально-економічних, управлінських, технологічних рішень на місцевому рівні. Поступальний, а по ряду аспектів бурхливий розвиток науки приводить до радикального збільшення маси даних, потреб у знаннях та у інформаційному забезпеченні. Особливою мірою сказане стосується сфери інноваційної діяльності, яка відбувається на передових напрямах науки та науково-технічного прогресу.
Відзначимо, що такі міркування значно посилюється тенденцією, яка реально проявилася в практиці найбільш розвинутих ринкових країн: йдеться про створення своєрідних виробничо-територіальних кондомініумів, які об'єднують різнорідних учасників соціально-економічного процесу за принципом територіальної близькості, належності до певного регіону.
Міжнародний досвід свідчить також і про те, що підключення регіонального рівня регулювання та управління процесами міжнародного економічного співробітництва дозволяє пришвидшити формування нової системи порівняльних переваг, кращому використанню наявних виробничих та технологічних потенціалів країн. Так, "після Другої світової війни державне регулювання економіки взагалі набуло значно більших масштабів, особливо в Західній Європі", причому "складовою його частиною стала регіональна політика, яка охоплює всі найважливіші галузі матеріального виробництва, зайнятість населення, розміщення сфери обслуговування, стимулювання туризму та ін." [63, C. 209]. Як відзначав Ж.-П.Бландіньєр, "в багатьох промислово розвинених регіонах світу та особливо в Європі останнім часом відбулися дві споріднені події: зростання політичної ваги регіонів та стрімке збільшення кількості регіональних ініціатив, спрямованих на стимулювання економічної діяльності", причому "модель регіонального економічного розвитк