РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНО-ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КОДЕКСУ
§1. Витоки та еволюція політично-правової
культури Гетьманщини
Говорячи про "Права", як про "цілісне явище і самостійну пам'ятку певної культурної епохи"29 не можна уникнути, бодай у загальних рисах, розмови про правовову культуру Гетманщини. Уявити собі цей феномен найповніше дозволяє погляд через призму порівняння основних рис політичних та правових традицій (у нашому випадку з акцентом на правовій системі) власне Гетьманщини та її суверена - Московської держави, згодом Російської імперії. Це завдання тим більше актуальне, якщо згадати, що конкретні історичні обставини кодифікаійної ініціативи, створення Кодексу та його подальшої долі нерозривно пов'язані з експансією російських політичної та адміністративної систем на територію Гетьманщини.
Як вже зазначалося, основою правової системи Гетьманщини була успадкована нею русько-литовсько-польська правова традиція, що не може розглядатися інакше, як органічна частина західної (європейської) традиції права. Вони мають спільне коріння, виводять не лише спільну термінологію та методи, але також спільні поняття, принципи та цінності. Їх базовою цінністю є свобода, заснована на праві власності, чого не знала Московська держава. Зіткнення цих практично полярних правових культур та політичних систем не лише визначили в кінцевому підсумку долю Кодексу, але за великим рахунком справили суттєвий і тривалий вплив на долю підросійських українських територій.
Говорячи про спадковість, подивімося на принципово сформовану вже на кінець XVI ст. правову систему центральних українських територій (Волинське, Брацлавське й Київське воєводства, а також від 1618 р. Чернігово-Сіверщина). Засади її внутрішнього функціонування визначаються, насамперед, належністю до романо-германської правової сім'ї, виразно окресленими специфічними рисами, притаманними усій західній традиції права. Рефлексії кодифікатора Литовського статуту 1588 року дають підставове розуміння не лише "європейськості" русько-литовської правової системи XVI ст., а й відкривають перед нами зрілість погляду на право самого кодифікатора, а відтак - логічно припустити - цілої правової спільноти. Яскравим свідченням цього є наведена нижче цитата з прерамбули до кодексу30:
"... чоловеку почстивому ничого не маеть быти дорожшого над вольность.
... А прото люди почстивые не только маетности, але и горл своих против кождому неприятелю выносити не жалують, абы под их окутное панованье не приходили, а з волности своее будучи злуплены, водлуг воли и мысли их яко невольники не мусели жити. А вже мало бы на том было, ижбы человек з неволи от посторонного неприятеля был волен, гды бы домового неприятеля над собою терпети мусел. Тогды тот монштук або удило на погамованъе кождого зуфальцу есть вынайдено, абы се боячи права от кождого гвалту и збытку погамовал, а над слабшим и худшим не паствилсе и утискати его не мог, бо для того права суть постановлены, абы можному и потужному не все было вольно чынити. Яко Цыцеро поведил, иж естесмо невольниками прав для того, абысьмы вольности уживати могли. А естли ж человекупочстивому ничого нет мильшого над тое, гды в отчызне своей безпечне мешкаючы не боитсе, абы его хто на доброй славе его змазати альбо на теле и на здоровъю его образити альбо теж на власной маетности его укрывдити мог. Тогды то ничому иншому, одно праву причитати мает..., бо тот цель и скуток усих прав есть и мает быти на свете, абы кождый добрую славу свою, здоровъе и маетность в целости мел... И то есть наша вольность, которою се мы межи иншыми народы хрестиянскими хвалим же пана, ижбы водле воли своее, ане водле прав наших пановал, над собою не маем, а яко славы учстивое, так живота и маетности волно уживаем. Бо хто бы кольвек с тых трох речей в чом нас укривдити и подлуг уподобанья своего, а не водле прав наших над нами паствитисе мел, тот бы вжо не паном нашим, але сказителем прав и вольностей наших был, а мы бысмо неволниками его быти мусем. И слушне за правду маем, за што пану богу дяковати, же по панованем королей их милости и великих князей, панов наших тую владзу и вольность у руках своих маем, а права сами собе творачы яко найболшей можем волности своее во всем постерегаем, бо не только сусед а сполный наш обыватель в отчизне, але и сам господар пан наш жадное звирхности над нами заживати не можеть, одно только, колько ему право допущаеть. Прото маючи таковый скарб, который жадною сумою преплачон быти не можеть, пристоить кожному почстивому чоловеку, абы о нем ведал, а будучи добре ведомый, абы яко сам себе и попудливости свои гамовал и водлуг права писаного справовалсе, а никого не кривдил" [курсив мій. - К. В.]
Разом зі значного обсягу актовим матеріалом, про систематичність якого можна впевнено говорити від другої половини XVI ст., це дає можливість констатувати, що напередодні революційних зрушень середини XVII ст. руський політичний соціум в доктринальному плані свідомо вирізняв: 1) суспільну самостійність/окремішність права як явища; 2) політичний примат права; 3) його нормативність; 4) тяглість; 5) цінність; 6) розвиток на основі суспільної волі і, врешті, 7) сприймав і розумів право як систему реалізації свободи через посредництво важелів стримувань й обмежень, що в кінцевому підсумку веде до понять справедливості та рівності; основними категоріями свободи є честь, життя й власність.
Нормативне поле, насамперед, представлене Литовським статутом, включає також низку викладів німецького міського права та збірки сеймових конституцій, чинність яких поширилася на українські території після 1569 року31. Наталя Яковенко проводить паралелі між обігом правничої літератури в XVI-XVII ст. на Волині й Наддніпрянщині та правосвідомістю шляхти, що залишаються багато в чому слушними й для Гетьманщини XVIII ст. Цікаво порівняти майже сакральне сприйняття кодексів не лише фаховою аудиторією з аналогічним ставленням, характерним для значно західніших європейських теренів: "Спеціаліст цивільн
- Київ+380960830922