РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ЦИКЛІВ В УКРАЇНІ
1994, 1998, 2002 рр.
2.1. Нормативно-правова основа проведення парламентських
виборів в Україні: етапи становлення виборчої системи
Вибори до представницьких органів влади відбуваються за встановленими правилами і нормами, які обумовлюються законом про вибори. Таким чином, виборчий закон встановлює тип виборчої системи та умови, в яких буде проходити виборча кампанія.
В сучасній політичній науці є ряд підходів до трактування сутності виборчої системи. По-перше, виборча система ототожнюється з виборчою формулою, механізмом перетворення голосів у мандати на парламентських виборах. "Такий підхід, - відмічає російський політолог В. Гельман, - є найбільш прийнятним по відношенню до стабільних демократій" [101, 99]. По-друге, виборча система асоціюється з трьома елементами: структурою виборчого округу, структурою голосування, виборчою формулою [273, 219]. По-третє, з точки зору конституційного права. В даному випадку під виборчою системою розуміють сукупність встановлених законом правил проведення, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування тощо [321, 362; 148, 15].
На нинішній час у світі існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, є порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації, то можна виділити наступні основні види виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану. Інші модифікації утворюються в результатів поєднання цілого ряду інших факторів: наявність преференцій, одиночне чи кумулятивне голосування та ін.
Після утворення незалежної держави перед ВР України постало питання про те, за якими правилами вона буде обиратись. На даний вибір, як пише американський політолог А.Надаіс, впливає цілий ряд факторів: "дилема представництва чи стабільності, сильної виконавчої чи законодавчої влади, електоральні традиції, політична культура та ін." [192, 70].
Російський дослідник О. Салмін вважає, що існує ряд загальних принципів, які допомагають виробити загальний підхід до виборчого законодавства:
а) ідеальної виборчої системи не існує, бо будь-яка зних має як свої вади, так і позитивні характеристики;
б) одна і та ж виборча система може по-різному діяти в різних політичних культурах, тому основою виборчої системи має бути власний виборчий досвід;
в) виборчі системи можуть комбінуватись;
г) не варто без крайньої необхідності змінювати виборчу систему [264, 336].
Особливе значення відіграє виборча система в суспільствах, які трансформуються, перебудовуються (до таких відносять і Україну). "В таких країнах виборча система є одним із механізмів трансформаційного процесу, яка забезпечує, по-перше, ротацію і формування політичної еліти, по-друге, структурує вищий законодавчий орган, по-третє, систематизує і репрезентує інтереси різних соціальних прошарків суспільства (організовує соціальний простір), по-четверте, забезпечує цивілізований спосіб передачі влади від правлячих кіл до опозиції [145,197].
В Україні з часу проголошення незалежності вибори до Верховної Ради відбулися тричі - в 1994, 1998 та 2002 рр. Причому, всі вони регламентувались різними законами. Порівняльний аналіз виборчих законів зроблено у вигляді таблиці (Див.: Додаток А). В нашій державі немов би з'явилась традиція приймати закон про вибори напередодні самих виборів. І в той же час, слід відмітити, що в ряді країн Центрально-Східної Європи виборче законодавство різко не змінювалось, що привело до стабілізації політичних режимів, структурування політичних сил [28;126; 141].
Перший виборчий закон був прийнятий на восьмій сесії Верховної Ради України ІІ скликання 18 листопада 1993 р. Закон складався з ХІІ розділів, які містили 52 статті. Ним встановлювалась мажоритарна система абсолютної більшості, тобто обраним вважався той кандидат, "який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як 25% від числа виборців, внесених до списку виборців даного округу" [27,31]. В ст.43 Закону було введено ліміт явки виборців на виборчі дільниці: "вибори вважаються такими, що не відбулися, якщо в них взяло участь менше як 50% від числа виборців, внесених до списку виборців даного округу" [27,31].
Дані статті Закону привели до того, що 27 березня 1994 р. було обрано всього 49 депутатів. Тільки після другого туру виборів 10 квітня 1994 р. Верховна Рада України розпочала свою роботу.
Заслуговує на особливу увагу ст.52 даного Закону, в якій сказано, що зміни і доповнення до Закону можуть бути внесені не пізніше як за рік до закінчення строку повноважень Верховної Ради. Така норма Закону забезпечує стабільні умови проведення виборчої кампанії. Відсутність її може привести до того, що зміни в Закон про вибори вносяться в період виборчої кампанії.
Прийняття в листопаді 1993 р. Закону України "Про вибори народних депутатів України" в такій редакції було обумовлено цілим рядом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів:
- радянські електоральні традиції, тобто така система була простою і загальновідомою;
- мажоритарна система абсолютної більшості була вигідною великим впливовим партіям та виконавчій владі;
- відсутністю багатьох впливових партій, які б відстоювали пропорційну виборчу систему;
- відсутністю усталених демократичних традицій і відповідної політичної культури;
- аргументи за дієвість даної виборчої системи при створенні стабільного уряду.
Вище вказані причини були сильнішими, ніж спроби ПДВУ, Асоціації молодих політиків, НРУ ініціювати прийняття Закону про вибори за пропорційною чи змішаною системами [265,41].
Проведення виборів до Верховної Ради України в 1994 р. згідно мажоритарної системи абсолютної більшості показало, що така система не може ефективно використовуватись на теренах Україн