РОЗДІЛ 2
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Організація та проведення формуючого етапу експерименту
Формуючий етап експерименту здійснювався нами з метою конструювання системи
позаурочної діяльності молодших школярів як основної передумови виховання
самостійності. Ми намагалися з’ясувати, як у процесі життєдіяльності вихованців
реалізувати суспільно необхідний зміст, і з урахуванням його розробити модель
циклу процесу позаурочної діяльності, уточнити позиції вчителів, вихователів і
учнів.
При постановці завдань цього етапу експерименту ми враховували індивідуальні та
вікові особливості дітей, їхні прагнення зайняти активну позицію, уміння
оцінити себе з позиції авторитетного дорослого чи ровесника. Щодо
індивідуальних особливостей, насамперед, хлопчиків, то необхідно відзначити
їхню багату фантазію, прагнення до пошуку власних способів діяльності. Тому ми
і використовували метод виховуючих ситуацій, у яких молодші школярі могли б
вступити в реальні стосунки з однолітками, вихователями і здатні були б виявити
свою самостійність.
Спираючись на дані, отримані протягом констатації та аналізу результатів
виховної роботи у школах-інтернатах, був організований та апробований формуючий
етап експерименту.
У ході якого нами розв’язувалися такі завдання:
– визначення основних напрямів позаурочної виховної діяльності зазначених вище
навчальних закладів і необхідних психолого-педагогічних умов підвищення
ефективності формування самостійності учнів початкових класів шкіл-інтернатів;
– виділення видів діяльності, у процесі яких найбільш вдало формується
досліджувана якість;
– розробка організаційно-функціональної моделі формування самостійності
молодших школярів у позаурочній діяльності в умовах школи-інтернату;
– розробка та апробація методики педагогічного керівництва процесом формування
самостійності у молодших школярів, що ґрунтується на гуманістичній основі
організації педагогічної діяльності.
Відповідно до визначених завдань був розроблений план формуючого етапу
експерименту, у процесі якого ми враховували такі принципи особистісно
зорієнтованого виховання:
* принцип цілеспрямованого створення емоційно насичених виховних ситуацій;
* принцип особистісно розвиваючого спілкування;
* принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні
особистості;
* принцип систематичного аналізу вихованцем своїх і чужих вчинків [21, с.
124–127].
Також план передбачав комплекс методик, які дозволяють, по-перше, враховувати
їх відповідність віковим можливостям дітей та рівневі сформованості
самостійності; по-друге, створювати звичне оточення, яке має водночас великий
виховний сенс.
Аналіз психолого-педагогічної літератури, практики роботи шкіл-інтернатів для
дітей-сиріт та дітей, які лишилися піклування батьків, наш практичний досвід
сприяли визначенню певних психолого-педагогічні умов успішного формування
самостійності:
* управління процесом виховання самостійності;
* формування самосвідомості в процесі виховання самостійності;
* розвиток позитивної мотиваційно-потребової сфери особистості дітей молодшого
шкільного віку;
* переживання особистістю вихованця емоційного благополуччя;
* диференційований підхід до вихованців;
* становлення позаситуативно-особистісного спілкування вихованців;
* включення вихованця в різні види діяльності (навчальну, трудову, суспільно
корисну, ігрову).
На всіх етапах процесу формування самостійності молодших школярів ми
здійснювали педагогічне керівництво, управління цим процесом [251, с. 223–224],
яке включає:
– забезпечення педагогом планомірного і цілеспрямованого виховного впливу на
вихованців;
– добір змісту, форм, методів, приймів і засобів виховання;
– взаємозв’язок навчальної і позаурочної діяльності молодших школярів;
– організація і спрямованість колективного та індивідуального життя учнів;
– формування партнерських взаємин між вихователями і вихованцями;
– формування гуманних взаємин між учнями;
– початок організації самовиховання молодших школярів та становлення суспільної
думки;
– своєчасне проведення діагностики і корекції вихованості.
Формування самостійності ми розуміємо як цілісний, інтегральний процес, який
поєднує різні структури або функції в єдине ціле. Зв’язки і залежності цього
процесу встановлюються в активній творчій діяльності молодшого школяра, яка
породжує сукупність відношень до навколишнього середовища, суспільного
оточення; до моральних етичних цінностей, накопичених суспільством. Тому ми
розглядаємо процес формування самостійності учнів як
організаційно-функціональну модель (рис. 2.7).
Рис. 2.7. Організаційно-функціональна модель
формування самостійності молодших школярів у позаурочній діяльності в умовах
школи-інтернату.
Комплексний підхід до формування самостійності доводить можливість і
необхідність поєднати в дослідженні всі компоненти моделі: цілісність,
структурність, багаторівневість тощо, виділяючи у вигляді окремих ланок етапи
діагностики, оцінки і корекції, які водночас становлять самостійні цілісні
утворення. У них у „знятому вигляді” знаходить своє відображення кожний етап, і
вони є елементами більшого утворення – єдиного процесу виховання.
На нашу думку, заявлена проблема є досить актуальною в умовах сьогодення, а
дослідження надасть практичну допомогу педагогічним закладам інтернатного типу,
зробимо спробу окреслити основні етапи формування самостійності у дітей
молодшого шкільного віку.
Орієнтувальний – етап підготовки першокласників школи-інтернату до виховання