РОЗДІЛ 2
Формування перших удільних князівств в Південно-Західній Русі
(друга половина ХІ ст.)
2.1. Ростислав Володимирович і його нащадки та Волинь
Навряд чи сучасні історики можуть із впевненістю відновити події історії
Південно-Західної Русі середини ХІ ст. М.Ф. Котляр відзначає, що “процеси
складання державних територій, утворення нових земель на фундаменті тих, що
раніше оформилися, як це сталося з Волинню й Галичиною, не лише надзвичайно
складні та багатогранні, а й значною мірою приховані від очей історика” [145]
[174 Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь ... — С.115.]. Коли з укладенням союзу
між Казимиром І та Ярославом Мудрим владналася давня суперечка за землі т. з.
“Червенської Русі”, погляд літописця, укладача ПВЛ, надовго відвертається від
західних кордонів Давньоруської держави. Він лише побіжно згадує урядування на
Волині сина Ярослава Святослава, та недовге княжіння Ігоря Ярославича у
Володимирі після смерті батька [6; 9] [175 Ипат. — Стб.150—151; Лавр. —
Стб.161—163.]. Але вже з другої половини 50-х рр. ХІ ст. ми не маємо жодних
певних відомостей про приналежність Волині.
Ще у ХІХ ст. увагу дослідників привернуло повідомлення В.М. Татищева про
князювання онука Ярослава Ростислава Володимировича у Володимирі. За невідомим
нам джерелом історика XVIII ст., після смерті Ігоря Ярославича (1060 р.),
Ростислав був переведений до столиці Волині [281] [176 Татищев В.Н. История
Российская ... — Т. 2. — С.83.]. А. Андріяшев не заперечував такої можливості
[54] [177 Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли ... — С.107.]. Та сучасні
дослідники не поділяють цієї його думки. М.Ф. Котляр вважає, що сини Ростислава
прагнули отримати уділи в майбутній Галицькій землі [143] [178 Котляр Н.Ф.
Формирование территории ... — С.45.]. Тим самим він поділяє думку
М.С. Грушевського, який вважав, що Ростислав отримав після смерті Ярослава
Перемишль [103] [179 Грушевський М. Історія України-Руси ... — Т. 2. — С.46,
53.]. Інакше підходить до цієї проблеми О.М. Рапов. Він аналізує попереднє
повідомлення В.М. Татищева про надання 1052 р. Ростиславу Ростово-Суздальської
землі [103] [180 Татищев В.Н. История Российская ... — Т. 2. — С.81. Вихідний
запис на Остромировому євангелії, який датується 12 травня 1057 р., засвідчує
скупу літописну інформацію про те , що по смерті Володимира його у Новгороді як
спадкоємець заступив безпосередньо Ізяслав: “Изяславоу же кънязоу тогда
прhдрьжащоу обh власти: и отца своего Ярослава и брата своего Володимира”
[34](Столярова Л.В. Свод записей писцов ... — C.13—14).], зіставляючи його з
текстом “ряда” Ярослава, за яким Ростово-Суздальську землю ніби-то отримав
Всеволод Ярославич. До того ж, він вважає незрозумілим, чому Ростислава було
посаджено на Волині лише у 1060 р., після смерті Ігоря, який з 1057 р. сидів не
у Володимирі, а у Смоленську [251] [181 Рапов О.М. Княжеские владения ... —
С.68.].
Критика О.М. Рапова, за своєю аргументацією, не здається нам переконливою.
Всеволод отримав батьківський спадок не у 1052 р. (вище ми вже згадували, що на
момент смерті батька Всеволод, скоріше за все, ще не був наділений
володіннями), а у 1054 р., отже Ростислав міг урядувати у Північно-Східній
Русі. До того ж, на відміну від пізніших літописних зводів, ПВЛ часткою
Всеволода називає лише Переяслав [6; 9] [182 Ипат. — Стб.150—151; Лавр. —
Стб.161—162.], а Ростово-Суздальську землю він міг отримати і пізніше, коли
Ростислав був переведений на Волинь [183 Принаймні В.А. Кучкін з цього приводу
вживає обережне “можливо (курсив наш — А.П.), він отримав їх (Курськ та Ростов
— А.П.) за заповітом батька” [160](Кучкин В.А. “Слово о полку Игореве” и
междукняжеские отношения ... — С.24. Адже перше повідомлення про володіння
Всеволодом Ростовом знаходимо в “Повчанні” Володимира Мономаха перший “шлях”
якого “сквозh вятичh” датується 1068 р. [9](Лавр. — Стб. 247).]. Незрозуміло і
чому Ігор Ярославич, отримавши Смоленськ, не міг зберегти за собою Володимир.
Ми згодні з О.М. Раповим лише у тому, що свідчення В.М. Татищева мають зазнати
ретельної верифікації, але зброєю дослідника в цій нелегкій праці має стати не
хиткий ґрунт власних міркувань, а ретельне вивчення всього комплексу джерел з
історії Східної Європи Давньоруської доби. Отже, спробуємо відповісти на
питання, чи міг Ростислав Володимирович бути князем Володимира Волинського?
* * *
З усього комплексу свідчень про Ростислава Володимировича в “Історії
Російській” В.М. Татищева нашу увагу перш за все привернуло повідомлення про
угорський шлюб руського князя. Адже ПВЛ не знає цього. Єдиним джерелом такого
повідомлення на наш час є “Хроніка про давні і новітні діяння угрів” (т. з.
“Ілюмінована Хроніка”) укладання якої було започатковано капеланом короля
Лайоша І Марком Кальті у 1358 р.; до її складу було включено фрагменти
анонімних “Діянь угрів” та їх продовжень, створених у ХІ — на початку ХІІ ст.
[50] [184 Chronici Hungarici compositio saeculi 14 ... — Vol. 1. — P.423.] Ця
хроніка не була відома В.М. Татищеву. Отже, цей факт, на перший погляд,
дозволяє з більшою довірою поставитися до свідчень російського історика
XVIII ст., і спробувати дослідити саму можливість перебування Ростислава
Володимировича на Волині у світлі русько-угорських зв’язків середини – другої
половини ХІ ст.
Київські князі познайомилися з уграми ще у ІХ ст. За свідченням ПВЛ, у 898 р.
угри під час переселення до Середнього Подунав’я зупинялися біля Києва [6; 9]
[185 Ипат. — Стб. 18; Лавр. — Стб. 25; докладніше див.: Шушарин В.П.
Русско-венгерские отношения в ІХ веке ... — С.131-180.]. Та навряд чи подальші
стосунки між ними були регулярни
- Київ+380960830922