РОЗДІЛ 2
УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНОЇ БАЗИ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ВИБОРОМ НАПРЯМКІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Системний аналіз і удосконалення теоретико-методологічних підходів до вибору напрямків інноваційного розвитку підприємств
Вибір напрямків інноваційного розвитку (ВНІР) - одна з найважливіших стадій ухвалення суб'єктами господарювання економічних, передусім управлінських, рішень, що полягає у виборі одного з альтернативних варіантів інноваційного розвитку на основі відповідності його критеріям оптимальності.
Вибір напрямків інноваційного розвитку підприємства починається з постановки цілей і завдань інноваційного розвитку в рамках обраної місії підприємства (конкретних інноваційних орієнтирів), аналізу внутрішніх та зовнішніх умов господарювання, пошуку ресурсів для інноваційної діяльності та ефективного їх розподілу, продовжується генеруванням альтернативних напрямів діяльності (наявність декількох варіантів здійснення програм створення експериментальних зразків, якщо можливо, та варіантів вибору компонентів допоможуть підприємству подолати невпевненість у правильності розробки напрямку [30]), їх оцінкою, ранжуванням за пріоритетністю впровадження і закінчується остаточним вибором (рис. 2.1). Таким чином, на думку автора, етапами вибору напрямків інноваційного розвитку підприємства є:
1. Аналіз відповідності внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім та визначення можливих шляхів приведення їх у відповідність.
2. Критеріальна оцінка і попередній вибір перспективних напрямків інноваційного розвитку.
3. Економічне обґрунтування вибору напрямків розвитку.
4. Остаточний вибір і деталізація інноваційного проекту (проектів).
Рис. 2.1 Принципова схема вибору напрямків інноваційного розвитку підприємства
Визначимо, з нашої точки зору, найбільш доцільні для кожного з етапів вибору напрямків інноваційного розвитку підприємства існуючі методичні підходи.
Економічна сутність управління пов'язана з вирішенням проблемних ситуацій, які можуть виникнути в результаті отримання двох станів - фактичного та бажаного, а розв'язання цієї ситуації полягає у виробленні рішення для ліквідації розходжень між ними. Тому важливим є зведення до мінімуму розходжень між оптимальною та фактичною траєкторіями розвитку, завданням якого [43] є відбір перспективних ідей та обґрунтування з технічної та економічної точок зору доцільності їх реалізації, які допомагають у постановці реалістичних, чітких цілей і завдань інноваційного розвитку. З цією метою практика господарювання розвинутих компаній світу доводить необхідність застосування методу функціонально-вартісного аналізу.
ВНІР залежить від зовнішніх та внутрішніх економічних умов господарювання підприємства. Тому на етапі їх аналізу доцільним є застосування методів стратегічного аналізу: SWOT, PEST, SNW, SW [30].
Беручи до уваги той факт, що виявлення можливих альтернатив розвитку та їх оцінка є однією з функцій економічного прогнозування [50], то для вибору напрямків інноваційного розвитку на етапі критеріальної оцінки і попереднього вибору перспективних напрямків можна використовувати методи економічного прогнозування з урахуванням специфічних особливостей інноваційного процесу (зокрема, експертні та ймовірносно-статистичні методи).
Загалом, вибір напрямку інноваційного розвитку за своєю методологічною сутністю подібний на розробку інноваційної стратегії. Виходячи з цього, для вибору напрямків інноваційного розвитку доцільним є застосування методичних підходів, які використовуються при розробці інноваційної стратегії. В літературі [3, 42] представлені різні моделі розробки стратегії, які відображають методи вибору стратегії стосовно освоєної продукції - на основі зіставлення ступенів потенціалу диференціації та висоти подоланих бар'єрів для доступу в галузь; вибору інноваційної стратегії - на основі зіставлення ступенів конкурентної та технологічної позицій, використання Бостонської матриці портфеля продукції (зіставлення частки ринку та темпів розвитку галузі), використання методики подолання технологічних розривів.
Для оцінки ефективності реалізації продуктового напрямку інноваційного розвиту в умовах обмежених виробничих ресурсів доцільним є застосування методики, що ґрунтується на порівнянні різниці між ціною інноваційної продукції та змінними витратами на її виробництво (за рахунок неї компенсуються постійні витрати та створюється прибуток) у розрахунку на одиницю виробничих ресурсів.
Слід ураховувати й особливості управління ВНІР [42, 43, 91]:
* наявність достатньо високого рівня ризикованості. Проявляється у низькому рівні успішно реалізованих нових ідей (відповідно до оцінок спеціалістів із 100 нових ідей успішно реалізуються близько 2 [43]); значній кількості досліджень та розробок, що не потрапляють на ринок (за даними американського економіста Е. Менсфілда 60% наукових досліджень та розробок, що проводились 120 американськими промисловими компаніями). Крім того освоєна продукція не витримує технічних та ринкових випробувань, досить часто реальні витрати на дослідження перевищують заплановані (в 1,7-5,2 рази), а також фактичні терміни перевищують намічені (на 2-5 років) [43];
* з одного боку існує необхідність у стимулюванні генерації ідей, а з іншого - у систематичній оцінці шансів на досягнення успіху до початку стадії розробки;
* оцінка перспектив інноваційного розвитку ускладнюється відсутністю достовірної інформації (тобто існує певна невизначеність) в отриманні позитивного результату;
* обов'язковим є якнайбільш повне використання інтелектуального потенціалу підприємства;
* неминучість значних змін у структурі підприємства;
* підсилення протиріч у керівництві підприємства, викликаних у результаті узгодження інтересів і рішень різних груп.
Визначимо сутність напрямку інноваційного розвитку як економічної категорії. Так, на ду