РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Методи і інструменти управління інноваційним потенціалом підприємств
Запровадження ринкових відносин в Україні гостро висвітлює загальну для перехідних економік проблему - неефективне використання наявних ресурсів, витратність виробництва, ринкові ціни, що утворюються, поставили більшість підприємств перед фактом банкрутства. В Україні процеси ринкового пристосування можуть відбуватися переважно тільки через інноваційні технологічні зміни, оскільки капітал, який нагромадився у кризовій фазі надвиробництва, не знайде позитивної економічної мотивації в старій технологічній структурі. Для подолання кризи він мусить втілитися у науково-технічні інновації, у нові виробництва, створити нові галузі, які визначать характер структурної трансформації перехідної економіки.
Проте ще не створено дієвого механізму забезпечення необхідних технологічних змін. Поки що такі управлінські зусилля не дають потрібних кінцевих результатів. Міністерства, обтяжені необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів та економічної мотивації, для інноваційних трансформацій промисловості. Принципово нові базові інноваційні технології, які потребують значних інвестицій, не мають на державному рівні ефективних механізмів їх програмування та подальшого управлінського супроводження при реалізації. Недосконала кредитна та податкова політики створюють підприємницьке середовище, в якому підприємства не мають економічної мотивації займатися інноваційною діяльністю.
Фактичний стан справ на теренах технологічних змін і інноваційної активності залишається вкрай незадовільним. Так, в 2005 році частка підприємств Донецької області, що впроваджували прогресивні технологічні процеси, освоювали на їх основі нову продукцію або виконували роботи, направлені на підвищення технічного рівня виробництва, складала лише 15,1% проти 17% в 2004 році [137].
Проведене дослідження інноваційної активності підприємств України показало, що значущість факторів гальмування інноваційної діяльності оцінюється самими підприємствами наступним чином: відсутність фінансування (89% обстежених), відсутність коштів у замовника (54%), високі кредитні ставки банківських установ (44%), значні витрати, що пов'язані з нововведеннями (39%), недосконалість законодавчої бази в податковій сфері (37%), труднощі з сировиною (32%) [137].
З метою визначення пріоритетних напрямів технологічного розвитку необхідно проводити оцінку внутрішньої структури науково-технічного прогресу і його складових ? наукових досліджень, інновацій і виробництва на всіх етапах створення і реалізації нових видів продукції і технології. Теж для області - з питомою вагою до інновацій та виробництва з урахуванням часової орієнтації реалізації інновацій у виробництві.
Держкомітет з питань науки та інтелектуальної власності разом з Національною академією наук України розробив перелік пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України на найближчі роки. Виходячи з яких визначені пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Донецькій області, а саме: впровадження агропродтехнологій по виробництву, збереженню та переробці сільськогосподарської продукції, і створення нової сільськогосподарської техніки? впровадження енерго-, ресурсозберігаючих та інформаційних технологій; виробництво нових матеріалів, речовин та виробів з високоякісними властивостями.
Враховуючи обмеженість коштів підприємств і бюджету, які можна використати на розвиток економіки області і окремих її галузей, необхідно розвивати і стимулювати інноваційні процеси, як сьогодні, так і на найближчу перспективу в тих секторах ринку де є сенс одержати позитивний результат в конкурентній боротьбі з розвинутими державами світу.
Таким чином, методи управління інноваційним потенціалом повинні сприяти активізації інноваційної діяльності у промисловості, а саме:
1) методи економічного стимулювання:
- забезпечення механізму надання суттєвих пільг підприємствам, що впроваджують інновації і реалізують інноваційну продукцію (встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету, державне замовлення інноваційної продукції);
- створення відомчих інноваційних фондів, які формуються за рахунок бюджетних коштів, внесків підприємств і спонсорів;
- пряме державне фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізації програм модернізації промисловості (створення державних інноваційних підприємств, підтримка розвитку технопарків), причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити і проконтролювати;
- надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету);
- стимулювання інноваційної активності топ-менеджментом підприємств (проведення виставок і конференцій, розширення наукових досліджень цієї проблематики, інформування через засоби масової інформації);
2) методи соціального регулювання:
- фінансування фундаментальної та прикладної науки до загальноприйнятих розмірів, додаткові заходи щодо залучення молоді до наукової роботи (шляхом пільгового житлового кредитування, встановлення підвищених стипендій, збільшення оплати праці молодих учених);
3) методи правового регулювання:
* реформування системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю (передусім усування дублювання в діяльності державних установ і створення єдиного моніторингового органу із певними владними повноваженнями);
* забезпечення досконалості економіко-правових відносин щодо охорони прав промислової власності, методики оцінки інтелектуальної власності, шляхів підвищення кваліфікації державних службовців із питань організації інноваційної діяльності;
* ліквідація неоднозначного трактування вимог нормативно-правових актів щодо регулювання інвестиційної та інноваці