РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
В кінці ХІХ століття І.П.Павлов та його учні почали вивчати діяльність окремих органів травної системи в зв'язку з функціями інших органів та систем, а також організму в цілому на тваринах з хронічними фістулами певних органів травного тракту, проте і тепер цей метод широко використовується у багатьох лабораторіях світу, постійно розвивається та вдосконалюється.
Для вирішення поставлених завдань нами був використаний комплекс фізіологічних, хірургічних, фармакологічних та біохімічних методів досліджень. Експериментальна частина роботи виконана на клінічно здорових безпородних собаках. Умови хронічного експерименту дозволяли одержувати для аналізу жовч в чистому вигляді, точно визначати кількість продукованого печінкою секрету при нормальному функціонуванні шлунково-кишкового тракту поза проведенням спроб. В міждослідний період жовч надходила до дванадцятипалої кишки, що запобігало розладам травлення і жовчоутворення.
В наших дослідах для отримання жовчі у собак використовувалась У-подібна комбінована холецисто-дуоденальна фістульна трубка, запропонована П.С.Лященком [38]. Операції по виведенню фістули із жовчного міхура та дванадцятипалої кишки проводились в умовах асептики та антисептики на наркотизованих собаках (30-40 мг/кг маси тіла тварин етаміналу натрію внутрішньочеревно) і полягали в наступному. Пошаровий розтин черевної стінки довжиною 7-9 см проводиться паралельно білій лінії на відстані 1,0-1,5 см праворуч від неї та на 1,0-1,5 см нижче мечоподібного хряща. В рану підтягується дванадцятипала кишка разом з підшлунковою залозою, а загальна жовчна протока, котра проходить у товщі гепато-дуоденальної зв'язки, вивільнюється з оточуючих тканин та двічі перев'язується шовком (№ 6). З метою запобігання відновлення загальної жовчної протоки після операції між лігатурами вирізається шматочок протоки довжиною 0,3-0,5 см.
Після обтурації загальної жовчної протоки на стінку жовчного міхура накладається кисетний шов, після чого з міхура відсмоктується жовч та вшивається фланець бокового відростка фістульної трубки. Фланець корпусу фістульної трубки після введення в його канал позадослідного вкладиша з гумовим клапаном вшивається в дванадцятипалу кишку на 2-3 см дистальніше Фатерова соска. Рана черевної стінки закривається пошарово безперервним очеревинно-м'язовим та шкірним вузликуватим швами. Вивід фістульної трубки фіксується в передньому кутку рани або дещо правіше в спеціально зробленому в черевній стінці отворі, що залежить від ширини грудної клітки тварини. Проведення дослідів розпочинали через 3 тижні після оперативного втручання, тобто після повного одужання тварин.
Досліди проведені на 5 голодних (18-20 годин після останнього годування) собаках в умовах хронічних спроб. Під час експерименту у фістульну трубку вставляється робочий вкладиш, котрий перекриває вхід у дванадцятипалу кишку і дозволяє жовчі вільно витікати у жовчоприймач. Відмітимо, що в наших дослідах по вивченню жовчоутворення у собак концентраційна діяльність жовчного міхура не могла суттєво змінювати хімічний склад жовчі, позаяк остання в ньому практично не затримувалась, виливаючись через фістулу в жовчоприймач.
Щоб уникнути похибок, пов'язаних з добовим ритмом холерезу, досліди проводились в один і той же час доби - з 10 до 14 години. В експериментах враховували кількість продукованої печінкою тварин жовчі (мл) за кожні 30 хвилин впродовж 4 годин секреції. В кожній відібраній пробі жовчі визначали вміст окремих жовчних кислот (як вільних так і кон'югованих, мг/кг), холестерину (мг/кг), білірубіну (мг/кг) та загального білка (мг/кг). Контролем слугували досліди без введення тваринам будь-яких хімічних речовин (спонтанний холерез).
В одній серії дослідів застосовували L-тироксин 100 "Хеннинг" ("Хеннинг", Берлін, діюча речовина - лівотироксин натрію, раціональна хімічна назва - О-(4-гідрокси-3,5-дийодфеніл)-3,5-дийод-L-тирозин натрій) в дозі 1,42 мкг/кг маси тіла собак per os. Препарат щоденно впродовж 14 днів згодовувався тваринам за 16-17 годин до початку експерименту. Досліди проводились на 3-тю, 6-ту, 9-ту, 12-ту, 15-ту добу від початку застосування тироксину.
В іншій серії експериментів L-тироксин в тій же дозі в кожному досліді вводився собакам внутрішньом'язово об 1100, після чого жовч збиралась впродовж трьох годин. Інтервал між дослідами становив 3-4 дні. Кількість і хімічний склад жовчі, одержаної після гормонального навантаження, порівнювали з такими контрольних спроб. Різниця в показниках рівня холерезу і якості жовчі дозволяла певним чином судити про холеретичний ефект гормону.
В експериментах по вивченню участі парасимпатичної нервової системи в реалізації впливів тироксину на жовчосекреторний процес ми застосовували М-холінолітик атропін (0,06-0,08 мг/кг) та Н-гангліоблокатор бензогексоній (1,4-1,6 мг/кг) підшкірно за 30 хв до ін'єкції тироксину.
Визначення жовчних кислот проводили за методикою Весельського С.П. і співробітників [65]. До 0,1 мл жовчі додавали 1,8 мл охолодженої до 00С суміші етанолу з ацетоном (1:3). Проби охолоджували впродовж 25-30 хв і центрифугували 10-12 хв при 3000-4000 об\хв. Екстракт зливали у конусоподібні пробірки та висушували при температурі 37-400С до сухого залишку, який розчиняли у 50-100 мкл суміші ацетон-вода (6:4). Розподіл вільних та кон'югованих жовчних кислот проводили за допомогою тонкошарової хроматографії на стандартних пластинах "Silufol" в системі розчинників аміловий ефір оцтової кислоти - толуол - бутанол - оцтова кислота - вода (3:1:1:3:1). Після фарбування хроматограм комплексним барвником, котрий містить 15 мл льодяної оцтової кислоти, 1 г фосфорномолібденової кислоти, 1 мл сірчаної кислоти і 5 мл 50%-го водного розчину трихлороцтової кислоти, їх проявляли при 60-700С впродовж 5 хв. Жовчні кислоти розподілялись таким чином: таурохолева (ТХК), суміш таурохенодезоксихолевої і тауродезоксихолевої кислот (ТХДХ+ТДХ), холева (ХК), суміш хенодезоксихолевої і дезоксихолевої кислот (ХДХ+ДХ). Ідентифікацію фракцій
- Київ+380960830922