Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ОСВІТА
2.1. Наслідки передвоєнної радянізації загальноосвітньої школи
По-різному складалися долі народів, які протягом віків жили на західноукраїнських землях. В них то з'являлися можливості для свого національно-культурного розвитку, то вони повністю їх позбавлялися. До входження західноукраїнських земель до складу СРСР значна частина українського населення регіону залишалася неписьменною. Польська влада у Східній Галичині та Західній Волині, румунська в Північній Буковині, чеська на Закарпатті проводили дискримінаційну політику щодо українства та його освіти.
За 20 років окупації Польщею Галичини були ліквідовані майже всі українські школи. Так, з 3662 українських шкіл, які діяли в Західній Україні в 1919-1923 рр. напередодні встановлення радянської влади залишилось всього 139 початкових і 5 середніх державних шкіл. Понад 1500 кращих українських учителів було переселено із Західної України в райони центральної Польщі, а 2300 учителів-українців залишалися безробітними [241, с.54]. З 14203 учителів, які працювали у Львівській шкільній окрузі, українці становили лише 2500. Тому рівень писемності був досить низьким. Так, у 1930 р. у Станіславському воєводстві лише 40% населення вміло читати [544, с.31]. За офіційною польською статистикою на 1 липня 1939 р. тут не було охоплено навчанням 38,8 тис. дітей [182, арк.34], а в трьох воєводствах (Тернопільському, Львівському, Станіславському) із загальної кількості населення 6 млн.188 тис. неписьменними були 1 млн. 365 тис. осіб, всього по Західній Україні - 2 млн. осіб [241, с.54]. Однак, ці цифри не відповідали дійсності, адже після проведеного лише у Станіславському воєводстві обліку виявилося, що із 296,3 тис. дітей віком від 7 до 17 років навчалося тільки 167,3 тис. (56,5%) [182, арк.34].
Напередодні встановлення радянської влади у 615 навчальних закладах, які діяли на території Північної Буковини, навчалося лише 93786 осіб. Навчання велося виключно румунською мовою і лише у школах-примарах був невеликий відсоток дітей-українців (18-40%) [219, арк.2.]. Cтатистичні дані свідчать, що майже 50 тис. дітей не відвідували школу у зв'язку з насильницькою румунізацією учнів, застосуванням різних фізичних покарань, що, цілком зрозуміло, відбивало бажання українських дітей навчатися у школах.
З встановленням радянської влади відбулися значні зміни в культурно-духовному житті галичан. Спочатку радянський режим усіляко намагався заволодіти "серцями й думками" населення. Більшовики оголосили, що прийшли як "прапороносці високих гуманістичних принципів", виправдовуючи співпрацю з нацистами у розчленуванні Польщі прагненням допомогти пригнобленим меншинам і насамперед "братам" - українцям та білорусам. Особливі зусилля робилися для того, щоб справити на західних українців враження "українськості" нового режиму [509, с. 393]. На думку канадського історика українського походження О.Геруса "радянська окупаційна політика була досить хитрою і тонкою. Видаючи себе за визволителів і співвітчизників, а не загарбників, нова влада ... спочатку поводила себе бережно і стримано, щоб не дратувати і не злякати населення. ... Таким чином, не зустрічаючи якої-небудь відкритої ворожості, радянські сили розпочали процес адміністративної і політичної інтеграції Західної України в Радянську Україну. Весь процес уніфікації маскувався за чепурним фасадом народної демократії і добре спланованої політики українізації території" [550, Р.741-742].
Одночасно нова влада почала демонтувати створену західними українцями політичну, соціально-економічну та культурну інфраструктуру. Національна ідея насильно підмінювалася фальшованою інтернаціонально-класовою, а культурно-духовна спадщина - марксистсько-ленінською ідеологією. Права Української греко-католицької церкви обмежувались. Була заборонена діяльність наукових, просвітницьких, релігійно-просвітницьких товариств і об'єднань, а саме: Наукового Товариства імені Шевченка, "Просвіти", "Українського християнського об'єднання", "Скали", "Марійських дружин", "Орлів-КАУМ", "Обнови", заарештовувалися їх найбільш активні члени, також окремі керівники; закривалися церковні школи і духовні семінарії; у школах заборонялося викладання уроків релігії; церкви і монастирі обкладалися значними податками, обмежувалися зв'язки духовенства УГКЦ з Ватиканом і духовенством держав Західної Європи і Америки тощо.
З метою переорієнтації населення на радянський спосіб життя відбувалися зустрічі з культурно-мистецькими працівниками республіки - представниками радянської культури. Так, 4 липня 1940 р. до Чернівців прибув перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов, представники літературно-мистецької інтелігенції України М.Бажан, О.Корнійчук, О.Довженко, А.Малишко, В.Сосюра, Ю.Яновський, Петро Панч, Іван Ле та ін., які провели масовану агітаційно-пропагандистську кампанію [214, арк.4].
Відповідно до постанови РНК УРСР "Про реорганізацію початкових, середніх шкіл на території західних областей України" від 4 березня 1940 р. запроваджувалася нова уніфікована структура освіти за такою схемою: вищі навчальні заклади (4-6 років), учительські інститути (2 роки), технікуми, педучилища (3-4 роки), середні школи (10 років), неповні середні школи (7 років), початкові школи (4 роки). Вже з першого року радянської влади освіта стала загальнообов'язковою: всі діти віком від 8 до 11 років мали бути охоплені загальним обов'язковим навчанням. Всі школи переходили на утримання держави. Навчання оголошувалося безкоштовним. Крім того, запроваджувалося спільне навчання хлопчиків та дівчаток в класах і школах. Організація паралельних класів окремо для хлопчиків, окремо для дівчат суворо заборонялася [241, с.89-90].
Зміни не оминули й діючу у міжвоєнний період систему шкільництва. Національний зміст навчання і виховання замінювався класово-комуністичним. Не перериваючи роботи шкіл і не починаючи ще докорінну перебудову системи навчання, нова влада вже з жовтня 1939 р. почала вносити зміни до навчального та виховного п
- Київ+380960830922