РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРЕДМЕТНОГО СТАНОВЛЕННЯ
ІСТОРИКО - ПЕДАГОГІЧНИХ ЗНАНЬ
2.1 Становлення номінаційних основ
історико-педагогічного дослідження.
2.1.1. Дослідження діяльності окремих навчальних закладів.
Одним із тематичних напрямків історико-педагогічних студій другої половини ХІХ - початку ХХ століття стала історія діяльності окремих навчальних закладів. У процесі розвитку данне спрямування еволюціонувало від написання історико-статистичних нарисів за академічними роками до створення систематизованих узагальнюючих праць. Типологічно історико-педагогічні дослідження розподілялись на декілька основних груп:
1. Праці з історії Київської Академії (Ф.Титов, М.Петров, С.Голубєв, В.Аскоченський та ін.);
2. Дослідження з історії вітчизняних університетів (Д.Багалій, М.Володимирський-Буданов, О.Маркевич, І.Кревецький, І.Франко та ін.);
3. Статті з історії зарубіжної вищої та середньої школи (О.Кістяківський, В.Піскорський, С.Русова);
4. Публікації, присвячені діяльності середніх навчальних закладів.
Етапи історії Київської Академії, як провідного навчального закладу України, завжди викликали значний інтерес дослідників. Перша інформація про Академію містилась у працях зарубіжних та вітчизняних авторів ХVІІ - ХVІІІ століть. Серед них: мемуари французького інженера Г.Боплана "Опис України" (1650 р.) доповідь київського генерал-губернатора І.Глєбова "Про призначення допомоги Києво-Могилянській Академії " (К., 1765); розвідка Г.Полетики "Записки про початок Київської Академії" (К., 1757) та ін.
Праці, надруковані протягом першої половині ХІХ століття ("Кратке повідомлення про початок Київської Академії" Євгенія (Болховітінова) (К.,1825), "Історія Київської Академії" митрополіта Макарія (Булгакова) (К.,1843) [2].) висвітлювали історію організації навчального процесу і внутрішнього життя Академії. Дослідження характеризувались описовістю, вимагали розширення джерельної бази, уточнень та узагальнень. Автори акцентували увагу на показу ролі київської митрополії та консисторії у справах Академії. Діяльність самої Академії подавалась виключно з релігійних позицій.
У другій половині ХІХ століття розпочався новий етап вивчення історії Київської Академії. Він був пов'язаний з публікацією перших систематизованих досліджень В.І.Аскоченського ("Київ з найстарішим його училищем - Академією" (К.,1857) та "Історія Київської духовної Академії після перетворення її у 1819 р." (СПБ.,1863)). Дослідник наводив фактичні дані про історію створення навчального закладу, характеризував його структуру. Автором висвітлювались особливості навчально-виховного процесу, питання фінансового забезпечення, бібліотечної справи тощо. Інформацію В.Аскоченський подавав у вигляді статистичних нарисів за академічними роками, приділяючи значну увагу написанню біографій викладачів та вихованців, характеристиці їх наукової та педагогічної діяльності. Автор робив висновок про визначну роль, яку відіграла Київська Академія в суспільному житті та розвитку освіти в Україні та Росії [7].
Однак, В.Аскоченським перебільшувалось значення церкви та уряду у справах Академії, яка відображалась, переважно, як духовний заклад освіти.
Водночас з першими спробами узагальнення історії Київської Академії розпочався процес дослідження окремих історичних періодів її наукової та навчальної діяльності. Компілятивні праці М.Лінчевського, В.Мочульського, М.Мухіна, І.Малишевського та інших істориків орієнтувалися на раніше видані матеріали. Відповідно це не додавало наукової цінності публікаціям. Разом з тим автори залишали поза увагою оцінку педагогічної діяльності Академії, дискутуючи про час виникнення Київського братства і школи при ньому - майбутньої Академії. Різні дати (1615 р. - у С.Аскоченського, К.Харламповича, М.Максимович, 1589 р. - у М.Берлінського). Акцентування уваги на подібних питаннях призвело до появи цілої низки хронографічних статей й навіть монографій І.Каманіна, П.Лєбєдінцева та ін.
Професор Київської академії, С.Голубєв належав до тієї категорії науковців, які намагались уважніше ставитись до висловлених раніше думок з питань її історії, віднаходили нові джерела, аналізували їх та робили власні висновки. Його чисельні праці ("Київська Академія наприкінці XVII - на початку XVIII століття -К.,1901, Нариси з історіи Київської духовної академії за XVIII століття -К., 1889 та ін.) були побудовані виключно на архівних документах, які часто додавались до монографії як доказ сформульованих автором висновків.
Надзвичайно цінним для характеристики витоків вітчизняної історії педагогіки були чисельні рецензії на праці С.Голубєва (О.Соболевського, М.Лазаревського, І.Каманіна). Зокрема, у рецензії на монографію "Історія Києво-Могилянської Академії "(// Киевская старина.-1886.- №№ 5 - 8), історик І.Каманін зазначав, що "С.Т.Голубєв розвиває висловлені раніше положення та більш докладно розглядає докори, які наводяться на захист двох різних думок з приводу початку Київської Академії, її заснування" та першого періоду діяльності [207, с. 47]. І.Каманін вказував і на помилкові місця в дослідженні автора (зокрема, думка С.Голубєва про відсутність до кінця ХVІІ століття шкіл у Києві). Як доказ на користь свого аргументу, І.Каманін наводив суттєве питання: якби в Києві не існувало шкіл, звідки міг з'явитись така історична пам'ятка, як оригінальний київський почерк. На думку дослідника, традиція київського правопису розвивалась саме в народних школах. В одну із них дружина мозирського маршала Єлизавета Лозка і ввела пожертвуваний нею будинок і грунт. (1887. - №№5-8. - С.176-177).
С.Голубєву був притаманним характерний для більшості авторів підхід, при якому історія Київської Академії подавалась переважно у релігійному контексті. Так, суспільно-освітні процеси, які розгорнулись в Україні наприкінці ХVІ - початку ХVІІ століття, автор пояснював лише розвитком релігійного руху).
Незважаючи на це, монографії С.Голубєва є цінним надбанням для науки і вказували на доцільність дослідження історії
- Київ+380960830922