Вы здесь

Проблеми авторського права в сфері новітніх комп'ютерних технологій.

Автор: 
Дзіс Сергій Анатолійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U004731
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Охорона авторських прав на комп’ютерне програмне забезпечення на регіональних і
національних рівнях
2.1. Аналіз основних регіональних систем охорони авторських прав на комп’ютерне
програмне забезпечення
Досить ґрунтовний аналіз міжнародного рівня системи захисту авторських прав на
ПЗ, проведений в попередньому розділі, дав можливість виявити факт того, що, не
дивлячись на всі протиріччя і ускладнення, вона все ж є повністю сформованою і
дієвою. Рівень регіональний є все ж більш простим з огляду на фактор
територіальної концентрації, а отже і наявність процесу взаємоузгодження. Ця
специфіка взагалі має на увазі те, що суб’єкти міжнародних відносин, які
входять до певного регіону за суттю своїх національних законодавств, концепцією
і напрямками їх розвитку є досить зближеними [156,c.27]. Адже процес
взаємовідносин між сусідніми або наближеними одна до одної країнами формувався
впродовж набагато тривалішого терміну, ніж це було у взаємовідносинах з
віддаленими партнерами. Крім того, процес розвитку таких сусідських стосунків
неможливий без узгодження взаємних регламентаційних норм за формою, а головне –
по суті [215,c.52]. Отже, здавалося б, зазначені фактори дають можливість
говорити про вищий рівень розвитку регіональних правових систем захисту
авторських прав.
Однак при більш детальному розгляді стає очевидним, що таке твердження не
відповідає дійсності. Адже фактично в світі розвинені лише дві регіональні
системи захисту прав авторів комп’ютерних програм. Більш того, тільки в межах
ЄС створений механізм набув рис самодостатнього і розвиненого [93,c.20].
Відповідей на питання, чому склалася саме така ситуація, є досить багато. В
основному вони подібні до тих, з якими стикалися при розгляді загальносвітової
системи захисту прав авторства на ПЗ. Однак тут присутні і свої специфічні,
особливі риси, які відіграють не останні ролі.
По-перше, хотілося б відзначити таку досить цікаву характеристику розвитку
регіональних механізмів в галузі, що розглядається, як більш пізнє формування
норм порівняно з початком цього процесу на рівні міжнародному [121,c.309].
Насправді зараз існує досить мало аналогічних прикладів. Адже повсякчасно
міжнародний рівень вважався таким, що виступає своєрідним апологетом загального
розвитку права: спочатку формування норм конкретної галузі, а тим більше
інституту, йде на національному рівні, потім переростаючи в запровадження
загальних правил для певної групи суб’єктів, а вже згодом найвищу ступінь
міждержавного компромісу собою являє саме рівень міжнародний [132,c.182]. Якщо
у випадку визначення первинності національних норм суттєвих питань не виникає,
то згодом стає очевидним факт того, що лише Європейське співтовариство змогло
випередити в процесах трансформації і впровадження нових норм згадані в першому
розділі роботи документи, що стосуються міжнародного масштабу регулювання. З
огляду на зазначене, говорити про те, що сфера комп’ютерних технологій цим
кардинально відрізняється від загальносвітового правотворчого процесу, не
можна. Адже майже всі правові галузі й інститути, що об’єктом свого регулювання
мають або новітні технології, або подібні до них сутності (останні маються на
увазі саме з огляду на них як на об’єкти права) є настільки специфічними, що їх
утворення йде лише в окремих державах, а світове співтовариство намагається
впровадити певні загальні принципи подальшого розвитку таких структурних
елементів задля глобальної гармонізації, з метою визначення основоположних
правил для суб’єктів міжнародних відносин, які лише знаходяться на шляху до
запровадження регулятивних норм в сфері, що розглядається [89,c.36].
Пояснюється такий стан справ досить легко. Адже зрозуміло, що більшість країн
світу не є достатньо розвиненими для того, щоб певні об’єкти регулювання, які
характеризуються досить великою вартістю з огляду на їх технологічну
новітність, доступні для розповсюдження і загального застосування. Іншими
словами, більшість держав просто не спроможні задовольнити потреби відповідних
технологічно розвинених галузей з точки зору людських та матеріальних ресурсів.
Тому в них на початкових етапах не існує потреб в розробці та розвитку
спеціалізованих регулюючих механізмів. Не спостерігається таких тенденцій з
боку зазначених суб’єктів і на рівні регіональному, оскільки зрозуміло, що без
достатнього внутрішньонаціонального розвитку галузі неможливий розвиток також
на міжнародній арені, якщо і сусіди мають приблизно однаковий рівень прогресу –
немає потреби витрачати сили на правове врегулювання відносин, яких фактично не
існує [196,c.501]. Така тенденція спостерігалася не лише щодо комп’ютерних
технологій. Для прикладу можна згадати хоча б космічне чи атомне право.
За згаданої ситуації сформований механізм просто не може не виражати ті погляди
на процес регулювання конкретних відносин, що був закладений в національних
законодавствах розвинених держав, адже вони за таких умов виступають основними
“диктаторами правової моди”.
З огляду на вищезазначене, стає зрозумілим, чому серед регіональних систем
можна виділити лише Північноамериканську і Західноєвропейську [130,c.59]. Адже
лише в цих регіонах сконцентровані провідні в галузі розробки і розповсюдження
комп’ютерних програм країни, мова про які піде надалі.
Що ж до Азійського регіону, то тут склався досить специфічний режим регулювання
відносин щодо ПЗ, який є прямим наслідком унікального розвитку сфери
комп’ютерних технологій в країнах, що відносяться сюди. За своєю суттю
зазначений режим був досить віддалений від авторського права як такого і
врешті, так і не набувши загального поширення, став надбанням історії після