РОЗДІЛ II
МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МОВЛЕННЄВОГО
САМОВИРАЖЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ
В ІГРОВИХ КАЗКОВИХ СИТУАЦІЯХ
2.1. Теоретичні позиції організації експериментального дослідження
Теоретичними засадами дослідження виступили: вчення фізіологів і психологів
(Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, О.М.Бернштейн, Л.С.Виготський, В.П.Зінченко,
С.Л.Рубінштейн, В.В.Столін та ін.) про саморегуляцію особистості і ”Я
–концепцію”; психологів ( Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, Д.Б.Ельконін,
О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна) щодо провідної діяльності дітей дошкільного віку та
основні якісні психічні новоутворення, базисні характеристики розвитку
особистості дитини старшого дошкільного віку. Розглянемо їх.
У психології виокремлюють три сфери формування особистості: діяльність,
спілкування і самосвідомість.
Самосвідомість визначається як усвідомлення людиною самої себе як особистості,
своїх фізичних сил і розумових здібностей, вчинків, дій, їх мотивів і мети,
свого ставлення до зовнішнього світу, до інших людей, до самого себе
[184:306].
Як зазначалось психологами (Б.Г.Ананьєв, О.М.Леонтьєв та ін), елементарні форми
самосвідомості починають складатись і розвиватися вже впродовж дошкільного віку
у процесі активної діяльності. На кінець дошкільного віку поява самосвідомості
розглядається вченими як важливе якісне психічне новоутворення дітей
дошкільного віку.
Одним із проявів самосвідомості є саморегуляція особистістю своєї поведінки, що
трактується фізіологами як процес управління власними психологічними і
фізіологічними станами, вчинками, поведінкою [187:306]. Передумови до
саморегуляції, як зазначає О.О.Крилов, закладені вже у самій природі людини,
вони існують як задатки, які з розвитком людини, з формуванням її особистісних
якостей виступають підґрунтям здатності до самореалізації [187: 283].
Ефективність самореалізації буде залежати від низки факторів: від зовнішніх
обставин, соціальних умов, оточення, віку особистості, від того, як особистість
оцінює себе відносно оточуючих особистісними характеристиками. До трьох років
самосвідомість дитини розвинена вже настільки, що вона здатна виокремлювати
себе із оточуючого її світу, починає контролювати і регулювати свої дії.
Відтак, участь дитини у взаємовідносинах з іншими людьми, поява самостійності
(класична формула ”Я сам”), мовленнєве спілкування, нескладні поведінкові
реакції сприяють появі елементарних форм саморегуляції поведінки.
За Л.С.Виготським, на кінець дошкільного віку в дітей (6-7 років) з’являється
нова регулювальна і планувальна мовленнєві функції, що дозволяють дитині
регулювати свою поведінку і мовленнєву діяльність. Появу регулювальної і
планувальної мовленнєвих функцій Л.С.Виготський називає „центральним якісним
новоутворенням” дошкільного віку [55].
Життєдіяльність дитини як цілісний процес її самоздійснення, як система цілей,
засобів їх досягнення, цінностей, ідеалів, реалізується в елементарних формах
її творчого впливу на об’єктивні чинники життя, у відображенні цих змін у її
духовному світі. Суб’єктивна сторона життя в єдності своїх компонентів стає для
дошкільника предметом пізнання, переживання, осмислення, відбивається у такому
складному утворенні, як світовідчуття [101:7].
Розвиток особистості дошкільника пов’язаний зі зміною його ставлення до
оточуючого світу та самого себе. Кожна зміна виступає новим етапом у розвитку
його свідомості та самосвідомості, пов’язана з тим, як саме дошкільник вирізняє
себе з оточуючого світу; як з ним співвідноситься. Завдяки спілкуванню з
дорослими та однолітками, за М.І. Лісіною, у дошкільника впродовж його
індивідуального життя формується неповторна своєрідність внутрішнього світу,
виникає образ – Я, який стає більш-менш стійким особистісним утворенням [130].
У зв’язку з цим, внутрішній світ набуває для дошкільника не лише якісно нового
суб’єктивного забарвлення, пише О.Л.Кононко, а й перетворюється на важливий
регулятор життєдіяльності: вдаючись до дій, навіть молодші дошкільники зважають
на свої уміння, можливості, досвід попередніх успіхів та невдач, типові оцінки
авторитетних дорослих. Це засвідчує сформованість у них тією чи іншою мірою
реалістичних уявлень про себе. Формуванню уявлень про себе, які відповідають
реальним можливостям, передбачає гармонійне поєднання інформації, одержаної з
індивідуального досвіду, з оцінками, набутими у спілкуванні з іншими [130: 7].
Наявність самосвідомості і саморегуляції поведінки є показником становлення у
дітей вже на етапі дошкільного дитинства елементарних форм „Я –концепції”.
Я-Концепція - це узагальнене уявлення про самого себе, система настанов
відносно власної особистості. Я-концепція – це „теорія самого себе” [187:
243].
Я-концепція – це відносно стійка, більш–менш усвідомлена, неповторна система
уявлень індивіда про самого себе, на основі яких він вибудовує свою взаємодію з
іншими людьми і ставлення до самого себе. Це цілісний, не позбавлений
суперечностей образ власного „Я” [187:387].
Отже, стрижнем особистості, що формується, виступає ”Я” (образ „Я”) – це
інтегральна цілісність, „одноособовість”, „ справжність” індивіда, на підставі
якої він вирізняє себе із зовнішнього світу та інших людей. Розрізняють
індивідуальне (містить біологічне, фізичне, фізіологічне, психологічне) і
соціальне „Я” .
У соціальній філософії „Я” означає усвідомлену належність людини до певної
категорії людей („соціальна ідентичність”) тобто певний аспект особистості та
її самосвідомості. „Я” має три головні виміри: наявне „Я” (якою особистість
бачить себе у даний момент), бажане „Я” (якою особистість хотіла себе бачити),
уявне „Я” (якою людина показує себе). Всі три виміри співісную
- Київ+380960830922