РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
В УКРАЇНІ (сер. 80-х рр. ХХ ст. – 2001 рр.)
2.1. Розвиток політико-правової свідомості суспільства та його вплив на
партійне будівництво в Україні
Насамперед, необхідно визначитися з поняттям правової інституціалізації
політичних партій. Ми розуміємо під цим терміном наступне: це процес визначення
і оформлення політичних партій як організаційних, правових та політичних
структур для задоволення суспільних потреб. Інституціалізація політичних партій
є засобом формування державно-правових інститутів у суспільстві. Процес
інституціалізації політичних партій складається з таких етапів: виникнення
політичних потреб у суспільстві, задоволення яких вимагає виконання спільних
дій; формування загальних цілей, соціальних норма, політико-правової свідомості
для забезпечення взаємодії між різними суб’єктами права та політиці;
встановлення системи юридичних норм для забезпечення реалізації соціальних
установок і правил поведінки, тобто правове закріплення статусу політичних
партій і багатопартійності взагалі в державі.
На пленумі ЦК КПРС, який відбувався у квітні 1985 року, М.С. Горбачов виголосив
курс на перебудову різних систем радянського суспільства: в першу чергу,
економічної, а також політичної, соціальної та ідеологічної [188,10-11]. 23
квітня Горбачов виклав стратегічний задум вельми великих державних реформ.
Політика перебудови виникла в Радянському Союзі як реакція на згасання темпів
економічного зростання та зростаючого відставання від розвинених країн, на
апатію суспільно-політичного життя. Вона мала за свою мету обновлення існуючого
соціалістичного ладу та надання йому більшого динамізму й авторитету на
міжнародній арені. Головним завданням нової адміністрації було зупинити
розпадання системи “державного соціалізму”, виправити окремі його “деформації”,
відмовитися від найбезглуздіших та най жорстоких його боків. Це проявилося у
рішеннях квітневого (1985 р.) [47,487] Пленуму ЦК КПРС, XXVII з'їзду партії
(1986 р.), XIX партконференції (1988 р.) про прискорення соціально-економічного
розвитку країни, про реформу політичної системи. Продовжуючи курс квітневого
(1985 р.) Пленуму ЦК КПРС, XXVII з’їзд партії підкреслив необхідність розвитку
політичної системи шляхом удосконалення політичних та правових інститутів,
поглиблення соціалістичного самоврядування народу [188,18]. Січневий (1987 р.)
Пленум ЦК КПРС став новим кроком на шляху демократизації всіх сфер життя
суспільства, як тоді здавалося [159]. Проте, при цьому підкреслювалося, що мова
йде не про усунення існуючої політичної системи, а про максимально ефективне
використання всіх її можливостей. І лише через півтора року XIX Всесоюзна
конференція КПРС більш чітко висунула задачі реформування політичної системи.
Саме поняття “перебудова” неоднозначне. У різні періоди розвитку радянського
суспільства і потім незалежної України його трактували по-різному. У жодному
словнику немає визначення перебудови як явища чи процесу, вона асоціюється із
визначеним етапом історії Радянського Союзу, який завершився його розвалом.
Так, в п’ятому томі юридичної енциклопедії [226] дається наступне визначення:
“Перебудова – це корінні зміни в економічній, суспільній, політичній та інших
системах і інституціональних структурах; визначена офіційними документами назва
радикальних реформ у Радянському Союзі в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ
століття” [226]. У 1987 році на січневому Пленумі ЦК КПРС Генеральний Секретар
ЦК М.С. Горбачов у своєї доповіді визначав перебудову як “вирішальне подолання
застійних процесів, злам механізму прискорення соціально-економічного розвитку
радянського суспільства. Головний задум нашої країни – об'єднати досягнення
науково-технічної революції з плановою економікою та задіяти весь потенціал
соціалізму” (переклад мій) [159]. Як бачимо, таке визначення має трохи розмитий
зміст, але зрозуміло головне – необхідно змінити внутрішній зміст складових
радянської системи, прикриваючись при цьому як і раніше гаслами соціалізму. Під
реформаторською стратегією, названою в цьому визначенні “прискоренням”, слід,
на наш погляд, розуміти наполегливий розвиток засобів виробництва, поліпшення
діяльності партійних органів та науково-технічний прогрес. Для здійснення
реформ пропонувалося “зміцнити” демократизацію суспільства, тобто залучити
народні маси до так званого “руху за перебудову”.
У своїм дослідженні під поняттям “перебудова” ми будемо розуміти сукупність
суспільно-політичних процесів у період із 1985 по 1991 роки. У суспільній
свідомості саме цей період тісно пов’язаний із виникненням і формуванням
політичних партій як одного із найважливіших елементів демократизації
суспільного життя. А саме виникнення демократичних інститутів держави та
розвиток багатопартійності і стало, на нашу думку, головним підсумком
перебудови політичної системи радянської держави.
Надалі ми пропонуємо власну періодизацію перебудови згідно з розвитком
політико-правової свідомості умовно можна поділити на чотири етапи. При цьому
під поняттям “політико-правової свідомості” ми розуміємо сукупність поглядів,
ідей, уявлень, що відбивають відношення окремих індивідів, соціальних груп,
суспільства в цілому щодо політиці (та усіх політичних процесів) й права
(законності, правосуддя), які існують у державі, існували та встановлення яких
бажається у майбутньому. Етапи перебудови ми розглядаємо у межах загальної
періодизації в рамках періоду відновлення багатопартійності в Україні із сер.
80-х рр. ХХ ст. до початку ХХІ ст.
Перший етап можна обмежити часовими рамками 1985 - 1986 років. У цей період
перебудова декларує
- Київ+380960830922