РОЗДІЛ 2
СИНХРОНІЧНИЙ ЗРІЗ ЖАНРУ КАЗОК ПРО ТВАРИН
2.1. Структурні особливості українських народних казок про тварин
Виходячи з поняття структури як розчленування об’єкту на складові, що мають
свою ієрархію, зупинимося на можливості застосування даного способу дослідження
у нашому випадку. В науці виділяється структурний метод дослідження, який
“найпридатніший для синхронічних описів культурних об’єктів. Ці описи відносно
одноманітні та стійкі до змін у часі. Тому даний метод застосовується
насамперед як інструмент вивчення механізмів функціонування певних ідеологічних
або художніх систем як систем, що “працюють”, не торкаючись генезису об’єкта та
впливів тих інфраструктурних факторів, які в результаті призводять до
руйнування цих систем або їх докорінного перетворення” [110, 152]. Зважаючи на
такі особливості структурного аналізу, в жанрі казок про тварин буде виділено
функціональні блоки, що пов’язані лінійною синтагматичною послідовністю. Така
послідовність зводиться до обмеженішого числа функцій, що вміщуються в
синтагматичні блоки, наприклад, у вигляді ланцюга: попереднє випробування (для
отримання помічника) – основне випробування (для досягнення казкових цілей) –
додаткове випробування (для ідентифікації героя), крім цього в середині цих
блоків виокремлюються і незалежні від лінійного розгортання сюжету
парадигматичні відношення. Такою є, наприклад, парадигма видів поведінки героя,
що вкладається в межі відносин типу стимул-реакція (заборона – порушення
заборони) [110, 153-154].
Першими застосували структурний метод для вивчення фольклору В. Я. Пропп [128]
та К. Леві-Строс [101]. Відмінність їх підходів базується на тому, що перший
зосередився на специфіці жанру казки і на сюжетній синтагматиці, а другий – на
специфіці казково-міфологічного мислення і на семантичній парадигматиці.
Інтерпретуючи міфи і казки як фрагменти своєрідних знакових систем,
К. Леві-Строс показав, що однакове сюжетне повідомлення в однаковій структурній
конфігурації може передаватися через різні коди, які кореспондують між собою і
об’єднують різні казково-міфологічні сюжети в більш складну систему семантичних
парадигм, що відповідають певним “моделям світу”. Наприклад, міф про походження
смерті, за К. Леві-Стросом, передається у фольклорі південноамериканських
індійців п’ятьма способами на “мові” п’яти органів відчуттів. В інших випадках
виникають своєрідні кореспонденції між кодами соціальним, техніко-економічним,
лінгвістичним, астрономічним, метеорологічним і т.д. Наприклад, порушення
екзогамії або ендогамії, затемнення сонця, вживання сирого м’яса, посуха,
порушення ритуальної тиші і т.п. можуть бути паралельно й передаванням
однотипної чи спорідненої інформації. Таке розмежування на коди та рівні долає
неминучу надлишковість інформації у фольклорі [110, 154-155].
У “Морфології казки” [128] В.Я.Проппа вперше було запропоновано розглядати
персонаж як сукупність функцій. Проте діахронічна інтерпретація єдиного
казкового сюжету, проведена в ”Історичних коренях чарівної казки” [129],
призвела до зміни акцентів: головна увага дослідника була спрямованою на аналіз
того, яким чином залишки міфу переосмислюються казкою, як виключно міфологічні
персонажі трансформуються у персонажі казкові.
В даному розділі здійснюється спроба створити описи системи персонажів у тому
вигляді, в якому вони постають в самій казці про тварин, незалежно від
“коренів”, що їх породили. Матеріалом для аналізу послужили казки із збірника
І. Березовського [208].
Системний опис персонажів казок про тварин передбачає виявлення інваріантних
форм, механізмів формотворення та механізмів формозміни. Центральним завданням
у даному разі стає з’ясування питання, чи вичерпується клішування казки
“незмінністю функцій”, чи є ця постійність єдиним підґрунтям, що дозволяє
вкраплювати в систему такі елементи казки про тварин, як форми і атрибути
персонажів.
Наголошуючи на одноманітності функцій, на принциповій єдності сюжетної формули
чарівної казки, В. Я. Пропп вважав, що “номенклатура і атрибути діючих осіб
являються змінними величинами казки” [128, 79]. Тому при аналізі персонажів
дослідник пропонував виходити з “постійних”, повторюваних і незалежних одиниць
оповіді, якими є функції дійових осіб. Ось їх перелік за В. Я. Проппом:
1) тимчасова відсутність;
2) заборона;
3) порушення заборони;
4) вивідування кимось чогось;
5) повідомлення інформації;
6) заохочення до порушення заборони;
7) допомога;
8) завдавання шкоди;
9) посередництво;
10) початок протидії;
11) виряджання;
12) перша функція дарувача;
13) реакція героя;
14) отримання чарівних предметів;
15) просторове переміщення між двома царствами;
16) випробування, боротьба;
17) клеймування;
18) перемога;
19) усунення біди або нестачі;
20) повернення;
21) переслідування;
22) порятунок;
23) невпізнанність героя;
24) безпідставне присвоєння;
25) складне завдання;
26) виконання завдання;
27) впізнання;
28) викриття;
29) трансфігурація;
30) покарання;
31) весілля.
Зрозуміло, що всі ці пункти не можуть бути наявними в казках про тварин. Під
час аналізу казкових сюжетів з цього кола можна виокремити лише певну їх
кількість, оскільки в їх основі теж лежать обряди переходу, однак іншого типу.
Саме з цієї причини в казках про тварин є багато функцій, які не названі
В. Я. Проппом, тому що не фігурують у чарівних казках. Самобутність жанру
вибудовує перед нами функціональні ряди, що відповідають різновидам сюжетних
ліній: полювання, вигнання старих або непотрібних тварин з дому, трікстерські
трюки. В ході дослідження ми отримали такі структури сюжетів:
“Рукавичка” [243, 14-16; 208, 204; 234, 108-110] ? мисливський сюжет
1) передання об’єкта
- Київ+380960830922