Розділ II
Нормативно-правова основа механізму утворення та функціонування міст в Україні
Законодавчі та підзаконні акти, що визначають конституційно-правовий статус
міста в Україні
Головним формоутворюючим чинником, що визначає конституційно-правовий статус і
структуру міських органів влади, є національне законодавство, тобто уся
сукупність законів та підзаконних актів, які так чи інакше закріплюють правовий
статус міста, встановлюють його функції, компетенцію міської влади, гарантії
прав міста і відповідальність органів міської влади та їх посадових осіб.
Правовою основою конституційно-правового статусу міста є перш за все
Конституція України, стаття 133 якої закріпила, що місто поряд з іншими
адміністративно-територіальними одиницями (Автономною Республікою Крим,
областями, районами, районами в містах, селищами і селами) є складовим
елементом системи адміністративно-територіального устрою України. Зі змісту
цієї статті Конституції витікає, що всі міста є рівними і мають однаковий
конституційно-правовий статус, і тільки міста Київ і Севастополь мають
спеціальний статус, який визначається Законами України [1]. Статтею 140
Конституції закріплено право територіальної громади міста на місцеве
самоврядування, тобто право самостійно вирішувати питання міського значення в
межах Конституції і законів України.
Одним з перших Законів незалежної України, у якому було зроблено спробу
законодавчого закріплення статусу міста, є Закон "Про основи містобудування",
прийнятий 16 листопада 1992 р. [237]. Цей Закон визначає правові, економічні,
соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і
спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при
цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального
природокористування та збереження культурної спадщини. Закон надає визначення
поняття "містобудування", визначає головні напрями містобудівної діяльності,
встановлює коло суб'єктів містобудування та їх компетенцію, а також державні
стандарти, норми і правила у сфері містобудування та регулює інші питання,
пов'язані з правовідносинами в галузі містобудування. Цей нормативно-правовий
акт має велике значення для розвитку українських міст, оскільки він сприяє
розвитку будівництва міст, збереженню архітектурної спадщини населених
пунктів.
Певне значення у формуванні правового статусу міст відіграє Закон України "Про
Генеральну схему планування території України", прийнятий Верховною Радою 7
лютого 2002 р. [238], який розширює і конкретизує положення Закону України "Про
планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 р. [239]. Цей Закон
визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання
території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого
розвитку населених пунктів, і перш за все міст, розвитку виробничої, соціальної
та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної
мережі. Генеральну схему розроблено відповідно до законів України та інших
нормативно-правових актів з питань використання територій з урахуванням
економічних, географічних, історичних, екологічних, демографічних особливостей
реґіонів. Положення Генеральної схеми відповідають принципам заключних
документів Конференції ООН з розвитку населених пунктів (ХАБІТАТ-II) та
відповідним рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН і Ради Європи.
Досить цікавими, на наш погляд, є положення відносно вдосконалення систем
розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів. Зокрема,
передбачається для забезпечення додержання гарантованих державою соціальних
стандартів проживання визначення завдань перспективного розвитку населених
пунктів різного типу:
а) для міст Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси, Львова –
ефективне використання потужного соціально-економічного потенціалу та переваг
географічного положення з їх розвитком як центрів господарської активності,
інновацій та високоспеціалізованого громадського обслуговування населення;
б) для решти міст з населенням понад 500 тис. осіб (Запоріжжя, Кривий Ріг,
Миколаїв), обласних центрів з населенням понад 300 тис. осіб, а також інших
міст з надзвичайно складною екологічною ситуацією – удосконалення структури
економічної бази, землекористування, екологічне оздоровлення території,
розвиток соціальної інфраструктури переважно міжобласного значення;
в) для інших обласних центрів із значним соціально-економічним потенціалом, а
також для міст, які є промисловими центрами із складною екологічною ситуацією,
– реструктуризація виробничої бази, виведення експлуатації виробництв,
оптимізація структури землекористування, екологічне оздоровлення міських
територій та розвиток соціальної інфраструктури обласного та міжрайонного
значення;
г) для міст із значним рекреаційним оздоровчим потенціалом – стимулювання
розвитку курортних функцій із забороною будівництва нових і розширення діючих
промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і
місцевого населення, або таких, що можуть негативно вплинути на природні
лікувальні фактори;
ґ) для малих міст та селищ, які прилягають до центрів систем розселення, –
розміщення філій і цехів промислових підприємств, що виносяться з цих центрів;
д) для малих міст, селищ та сіл, що мають значний природний та
історико-культурний потенціал, – розвиток туристичних функцій із збереженням і
припустимим господарським використанням об'єктів культурної спадщини, захистом
традиційного характеру середовища, обмеженням господарської діяльно
- Київ+380960830922