РОЗДІЛ 2
Основні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання
нормотворчої діяльності органів виконавчої влади
85
2.1. Визначення системи спеціальних вимог до нормотворчості органів виконавчої
влади
85
2.2. Врегулювання процедури прийняття нормативно-правових актів органами
виконавчої влади
113
2.3. Регламентація форм реагування на прийняття нормативно-правових актів, що
не відповідають чинному законодавству
133
Висновки до другого розділу
165
ВИСНОВКИ
168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
177
Акти впровадження
199
ВСТУП
Становлення Української держави викликало нагальну потребу в створенні
ефективного механізму управління суспільно-політичними процесами у країні,
формуванні справді дієвої виконавчої влади. У свою чергу, необхідність
оптимізації організаційно-управлінського впливу виконавчої влади на відповідні
об’єкти державного управління спричинила потребу у дослідженні ролі виконавчої
влади в державному механізмі, особливостей її політико-правової природи,
організації і функціонування.
Тому, переслідуючи мету найбільш повного розгляду обраної теми, вважаємо
необхідним з’ясувати насамперед, що являє собою виконавча влада як
соціально-політичне явище, який її елементний склад та яке місце належить
органам виконавчої влади в правотворчості держави.
Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної
країни, намагається інтегруватися в європейські структури, насамперед
Європейський союз. Інтеграція України до Європейського союзу вимагає приведення
її законодавства до стандартів права Європейського союзу. Цим стандартам вже у
найближчому майбутньому повною мірою має відповідати правова система України.
Особливо це стосується адміністративного права, яке до цього було одним з
головних інструментів правового забезпечення командно-адміністративної системи,
тоталітарного режиму радянської держави. Визначальним чинником, котрий
забезпечує правовий порядок у державі, є додержання принципу законності та
правопорядку. Статтею 19 Конституції України передбачено, що “правовий порядок
в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України” [1].
Правовою формою діяльності органів виконавчої влади є видання
нормативно-правових актів. Під час видання цих актів вищеназвані органи повинні
орієнтуватися не тільки на забезпечення інтересів держави, але й на
обов’язковість дотримання прав та свобод громадян. На жаль, успадкована
Україною система радянського адміністративного права істотною мірою не
відповідає потребам сьогодення і унеможливлює розбудову правової держави, що
проголошено статтею 1 Конституції України. У зв’язку з чим, нове
адміністративне право має за мету гарантування прав людини і встановлення
цивілізованого співвідношення між інтересами особи та держави. Діяльність
органів повинна базуватися на законах, забезпечувати обмеження
адміністративного розсуду органів і представників виконавчої влади, зменшення
адміністративного тиску на особу.
Нормативно-правові акти органів виконавчої влади займають за своєю чисельністю
провідне місце серед джерел права. Вже цей кількісний критерій обумовлює
важливість встановлення їх юридичної природи і ролі в правовому регулюванні
суспільних відносин, а також місця в загальній системі законодавства України.
Особливого значення відомча нормотворчість набуває в умовах проведення
адміністративної реформи в Україні, яка спрямована на визначення ролі і місця
органів виконавчої влади в системі державних органів, форми і методів
діяльності, а також розподілу компетенції й обов’язків між цими органами.
Актуальність теми дослідження. При здійсненні державно-правової реформи,
потреби адміністративного нормотворення мають свою особливість, оскільки
правове регулювання суспільних відносин неможливо уявити без
нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Внаслідок цього вбачається,
що основним завданням в цій сфері є удосконалення, оптимізація форм здійснення
ними нормотворчої діяльності та визначення ступеню правового впливу на
суспільні відносини.
В Україні проблемам підзаконного нормотворення до останнього часу не
приділялося належної уваги. В окремих сферах вони висвітлювалися лише
фрагментарно. Як наслідок, практика здійснення нормотворчої діяльності
залишається неефективною, оскільки діяльність органів виконавчої влади значною
мірою невпорядкована, а створення нової системи проходить вкрай повільно і
суперечливо, не ґрунтуючись на достатніх науково-технічних напрацюваннях. Отже,
з огляду на необхідність зміни самого характеру і спрямування правового
регулювання інституту нормотворення органів виконавчої влади, створення
ефективної правотворчої діяльності, а також відсутності належного наукового
забезпечення цих питань, слід визнати високу актуальність теми дисертаційного
дослідження, його теоретичну і практичну значимість.
Право органів виконавчої влади приймати нормативно-правові акти передбачено
Конституцією України і невеликою кількістю законодавчих актів. Однак таке
правове регулювання характеризується половинчастістю та відсутністю
комплексності. Це було одним із спонукальних мотивів до проведення даного
дослідження.
Привабливість ідеї проведення даного дослідження базується також на тому,
- Київ+380960830922