РОЗДІЛ 2
СЛОВ’ЯНСЬКІ АВТОХТОННІ ІМЕНА-КОМПОЗИТИ
В ЧЕСЬКОМУ АНТРОПОНІМІКОНІ
2.1. Структура і семантика чеських імен-композитів
В антропонімії кожного слов’янського народу на сучасному етапі активно
функціонує певна частка слов’янських автохтонних власних особових імен.
Дослідження вчених довели, що ця група виявляє здатність до розвитку і що вона
має прямий зв’язок із праслов’янською антропонімійною спадщиною. Останню в
сучасній слов’янській антропоніміці цілком обґрунтовано прийнято класифікувати
на два види антропонімів: а) власні особові імена-композити; б) одноосновні
власні особові імена. Слов’янські автохтонні імена-композити активно
функціонують у сучасній чеській антропонімії в офіційній сфері називання. Вони
утворюють антропонімійний тип, який з погляду лексичного і словотвірного в
рамках сучасної чеської антропонімії є найцікавішим. Слов’янські автохтонні
імена-композити – це однослівні утворення із двох зрощених або поєднаних
сполучним голосним звуком кореневих основ. У ролі цих основ, інакше кажучи,
складових компонентів, виступають корені різних повнозначних частин мови
(інколи – певні форми повнозначних частин мови), вживаючись як у препозиції,
так і в постпозиції, хоча деколи один із таких складових компонентів уживається
лише в препозиції або лише в постпозиції.
В українській антропоніміці імена-композити називають ще складні імена,
антропонімні композити, двоосновні імена [53, 39], слов’янські автохтонні
особові імена-композити, слов’янські автохтонні особові власні імена-композити
[91, 22–28]. У чеській антропоніміці вживаються такі терміни: sloћenб jmйna
[156, 149; 223, 350–351], sloћenб osobnн jmйna [189, 269; 195, 199],
antroponimickб kompozita [223, 350–351; 195, 199], sloћenб osobnн jmйna
slovanskйho pщvodu [189, 269], sloћenб slovanskб jmйna, slovanskб sloћenб rodnб
(kшestnн) jmйna, kompozitnн slovanskб jmйna [156, 149–151].
Сучасні двоосновні імена можна краще зрозуміти, якщо глянути на них у ширшому
контексті, згадавши про утворення аналогічної структури, які існували віддавна
в індоєвропейській, а потім у праслов’янській мовах. Їх успадкували і сучасні
слов’янські мови. Наприклад, як зазначає І.М. Желєзняк, “структурний тип
антропонімічних композитів, що складається з двох однакових частин: ім’я
(іменник, прикметник, числівник) + ім’я – Радославъ, Воиславъ, Прьвославъ … був
відомий вже індоєвропейській прамові. Таким чином, модель антропонімів
найдавнішого шару сербохорватських (а також усіх слов’янських) особових імен з
другим компонентом -slav- успадкована з індоєвропейської прамови” [25, 214].
Морфеми -о- та -е- належать до найчастіше вживаних сполучних морфем у
слов’янських мовах, але сфера їх поширення у мовах різна. Крім того, є сполучне
-і-, а також нульова сполучна морфема. Для вивчення структури композитів
питання про сполучні морфеми є важливим, однак воно досі у слов’янському
мовознавстві ще не розв’язане повністю. Не викликають дискусій складні слова
без міжкомпонентного голосного. Дослідники наголошують, що вони, як і в
апелятивній чеській лексиці, становлять невелику групу. Зокрема, це давні
особові імена: Bohdan, Ludmila, Bojmнr тощо [45, 214]. К.К. Трофимович цілком
правильно зазначає, що між авторами немає єдності стосовно визнання інших
сполучних морфем, крім -о- та -е-. Наприклад, Ф. Травнічек слова з першим
компонентом kazi-, lomi- і под. розглядає як зрощення. Таким чином, -і-, на
його думку, не можна назвати сполучною морфемою. На підставі докладного аналізу
К.К. Трофимович дійшов висновку, що у чеській мові є дані, які свідчать, що
деякі сполучні морфеми справді не є міжкомпонентними елементами, а входять до
складу першого компонента [86, 53].
Важливим для розуміння структури сучасних імен-композитів є ті зміни у ролі
сполучних голосних, яких вони зазнали у старочеській мові. Розглянувши чеські
композити в діахронії, Д. Шлосар дійшов висновку, що в старочеській мові
праслов’янські типи композитів зазнали деяких змін [225, 100–101]. Зокрема,
сполучний голосний, який об’єднував обидва компоненти, перестав бути залежним
від основи першого субстантивного компонента. У функції сполучного голосного в
деяких випадках повноправно виступає і закінчення родового відмінка першого
компонента (раніше – це виключне право форми числівників). У складних словах з
першим дієслівним компонентом його форма з сполучним голосним -і- буває
замінена імперативною формою. Однак закінчення вищезазначених перших
компонентів ніколи не виконують синтаксичної функції, а володіють лише
сполучною функцією, тобто такою ж, як і сполучні голосні словотвірного
походження. Дуже важливим етапом у розвитку композитів було сполучення в іменах
семантично несумісних компонентів для створення назв, в основному антропонімів,
напр., Sudivoj.
Найдавніші чеські антропонімні композити, зокрема записані в іншомовних
писемних пам’ятках ще в період, з якого немає збережених чеських текстів
(приблизно до середини ХІІІ ст.), представляють, по-перше, праслов’янську
спадщину, спільну для всіх слов’янських мов (напр., Budislav), по-друге, імена,
утворені в чеській мові (напр., Budilоv). Я. Плескалова [195] ділить ці імена
на дві групи: а) імена, які своїм первісним апелятивним значенням пов’язані з
відповідними апелятивними композитами (напр., Dobrohost – стч. dobrohost
“добрий гість”, „герой”); б) утворення, що виникли поєднанням двох
антропонімних основ без огляду на їх первісну семантику (напр., Sudislav), в
тому числі поєднанням семантично несумісних компонентів. Найстарші імена
творилися за правилами апелятивного словотвору. Друг
- Київ+380960830922