РОЗДІЛ 2
ГРАМАТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ТЕПЕРІШНОСТІ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
2.1. Типізація часових структур дієслова як основного засобу створення поля
теперішності
У науковій літературі окремі питання семантики дієслова, різних форм
теперішнього часу або їх комбінацій висвітлювали Є.В. Бондаренко, Л.М.
Велікова, Т.І. Домброван, Дж. Ейтчісон, О.О. Залізняк, О.М. Гарбалєв, М.М.
Лучак, В.М. Сердюк, М.М. Удіна, І.І. Левіна, C. Barber, D. Brasil, R. Close, M.
Swan, E. Woods, N. McLeod, J. Cheshire, T. Crowell, D. Bolinger, S. Ehrlich, M.
Lewis, Ch. Meyer, R. Reichman-Adar, D. Crystal, G. Leech, A. Delahunty, E.
Weiner.
Значення, яких набуває англійський презенс дійсного способу у різних
мовленнєвих ситуаціях, досліджує К.В. Філіна [165, c. 10-19]. М.М. Лучак
простежує частотність використання часових форм дієслова, у тому числі і
презентних, у текстах різних стилів [97, c. 5-17]. На основі аналізу численних
прикладів вживання видо-часових форм Present Simple та Present Continuous для
вираження майбутніх дій І.І. Левіна встановлює специфічні відмінності
застосування мовцями презентних та футуральних темпоральних форм і робить
висновок, що Present Simple i Present Continuous вживаються не замість
майбутнього, а для підкреслення різного роду зв’язків футуральної дії з
теперішнім реальним часом [94, c. 245]. В.М. Сердюк конкретизує статус тривалих
і перфективних форм, розглядаючи їх функціонування у діахронії [146, c.
43-139]. Семантичну структуру Present Perfect у сучасній англійській мові та її
комунікативно-стилістичний потенціал вивчає О.М. Гарбалєв [33, c. 6-18]. М.М.
Егрєші визначає граматичний зміст Present Perfect Continuous, виходячи з
внутрішньої та зовнішньої дистрибуції дієслів у цій формі [54, c. 248].
У лінгвістичній літературі існують також різні думки щодо того, який час
передають презентні дієслівні форми англійської мови. Так, Дж. Ейтчисон вважає,
що теперішність здатні виражати лише Present Simple i Present Continuous, а
форми Present Perfect і Present Perfect Continuous репрезентують минулі дії
[55, c. 86-87]. На нашу думку, можна говорити тільки про певну ступінь їх
зарядженості минулим, але не слід заперечувати і наявність ознак презентності,
які виявляються у процесі функціонування вищезгаданих дієслівних форм. У свою
чергу, Д. Байбер, С. Йогансон, Дж. Ліч, С. Конрад та І. Фінеган до часових форм
відносять лише Present Simple і Past Simple. Вони констатують, що з семантичної
точки зору як час, так і аспект пов’язані з часовими відмінностями у дієслівній
фразі, але Continuous і Perfect специфікують завершеність чи незавершеність
дії/стану стосовно часу, вказаного у повній назві темпоральної форми: Present
Continuous, Present Perfect і Present Perfect Continuous [195, c. 453-455].
Значний доробок науковців у вивченні англійських дієслівних видо-часових форм і
особливостей їх функціонування не означає недоцільності розвитку лінгвістичних
досліджень у цьому аспекті, а, навпаки, наголошує на потребі системного аналізу
усієї сукупності засобів вираження реальної презентної темпоральної ситуації.
Цілісне вивчення повного інструментарію передачі об’єктивної теперішності дає
можливість виокремити різноманітні семантичні елементи значень, відповідно до
яких різнорідні мовні засоби інтегруються у функціонально-семантичне поле
теперішності.
Реальна презентна темпоральна ситуація є субстантною базою (термін за В.Я.
Плоткіним) для її відтворення у мові. Субстантна орієнтованість необхідна в
аналізі засобів вираження презентності, оскільки з трьох аспектів мовної
системи – субстантного, структурного і функціонального – лише перший піддається
прямому спостереженню [128, c. 4-5]. Але субстантний аспект, як основа для
створення мовленнєвої ситуації, у жодному разі не може розглядатися ізольовано,
оскільки будь-який одноаспектний підхід до мовної системи неминуче робить
неможливим цілісний аналіз об’єкта дослідження.
Функціональний аналіз, як і використання всього того цінного, що дає нам
структурна лінгвістика, насамперед роботи Ф. де Сосюра (ієрархія граматичних
структур, граматична опозиція, чітке розмежування парадигматики і синтагматики,
мови та мовлення тощо) [152, c. 160-176], не заперечують, а навпаки,
передбачають один одного. Розгляд мови як структури, чи, точніше, як сукупності
структур, є прямим наслідком класифікації мовних фактів, здійсненої на основі
їх функцій. Мова функціонує не тому, що це система, а навпаки, вона є системою,
щоб виконувати своє призначення і відповідати певній меті [145, c. 79].
Функціональний аналіз дозволяє диференціювати структури презентності, повніше
розкрити їх семантику, дослідити особливості реалізації уже відомих форм, а
також обґрунтувати здатність інших мовних засобів, у тому числі синтаксичних та
контекстуальних, виражати теперішність. Ми керуємося думкою, що аналогічно
тому, як морфологія проникає за межі граматики у лексичну підсистему, синтаксис
долає межі граматики і виходить у ту сферу мовленнєвої комунікації, яка
організується не мовною системою в цілому і не граматичною підсистемою як її
складовою частиною, а закономірностями мисленнєво-комунікативної діяльності
людини [128, c. 107]. І так само, як морфологія вивчає словозміну (граматичний
аспект) і словотворення (лексико-морфологічний аспект), синтаксис включає
граматичне спрямування (синтаксис речення і його компонентів) і комунікативне
спрямування, тобто синтаксис висловлювання. Само собою зрозуміло, що
розмежування вищеназваних підсистем і аспектів не може бути чітко окресленим, і
тому аналіз одного з них неминуче залучає вивчення інших. Отже, у розгляді
часової семантики висловлювання доцільн
- Київ+380960830922