Ви є тут

Формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону

Автор: 
Онищук Ігор Георгійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001519
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАЛого розвитку ЕКОНОМІКИ УКРАїНИ
2.1. Інвестиційна діяльність у правовій системі України
Стан інвестиційної сфери значною мірою визначається розвитком правових засад
державного регулювання інвестицій. Незалежність України забезпечила можливість
впровадження ринкової системи, яка використовує верховенство права, проте вона
не відтворює заходів, необхідних для реформування законодавчої бази та
приваблення інвестицій.
Можна виділити два основних напрями розвитку правової бази – поглиблення
системи міжнародних угод, які регулюють сферу інвестицій, та удосконалення
національного законодавства щодо інвестиційного правового поля та його
гармонізації із європейськими нормами. Прийнята Верховною Радою України
законодавча стратегія передбачає формування сприятливого інвестиційного
середовища, що включає план конкретних законотворчих заходів.
Затверджена Державна програма розвитку законодавства України до 2002 року та
прийнята у першому читанні Програма гармонізації законодавства України із
законодавством Європейського союзу [195; 196]. Значно актуалізували проблему
ратифікації низки двосторонніх і багатосторонніх договорів із західними
країнами (зазначимо, що тільки угод про сприяння і взаємний захист інвестицій
налічується більше ніж 600, а їх учасниками є близько 160 країн світу [169, с.
54]). Залежно від об’єкту регулювання міжнародні угоди поділяються на окремі
категорії, зокрема в інвестиційній сфері виокремлюються такі:
угоди, які визначають міжнародно-правовий режим економічних зв’язків, включаючи
інвестиційну діяльність;
угоди про дружбу, торгівлю та навігацію;
угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій;
угоди про уникнення подвійного оподаткування;
угоди у сфері інтелектуальної власності;
угоди щодо надання послуг, пов’язаних з рухом капіталів;
угоди у сфері вирішення спорів, у тому числі пов’язаних з інвестиціями;
угоди щодо боротьби з корупцією у сфері підприємництва та інвестицій [169, с.
54].
Україна підписала кілька багатосторонніх угод, зокрема Конвенцію щодо вирішення
інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав (1995 р.,
ратифіковано 16.03.2000 р.), Угоду про партнерство та співпрацю між Україною і
Європейським союзом (1998 р.). За даними експертів, на сучасному етапі розвитку
співпраці країн відбувається процес поступового зростання кількості
інвестиційних договорів як на багатосторонньому, так і двосторонньому рівнях
[169, с. 59]. При цьому зарано говорити про завершення становлення міжнародного
договірного механізму інвестиційної діяльності, але враховуючи, що в нинішній
час здійснюється розробка законопроектів, які узгоджуються з нормами
міжнародного права, дослідження не передбачає більш докладного розгляду цих
питань.
Правові засади інвестиційної діяльності на території Україні складає система
законодавчих і підзаконних актів, що регулюють різні суспільні відносини, які
можна згрупувати за такими ознаками:
акти законодавства, що регулюють загальні економічні відносини та здійснення
інвестиційної діяльності у різних сферах господарювання;
акти законодавства, які повинні регулювати функціональні особливості пошуку та
впровадження інвестицій;
акти законодавства, що визначають особливості здійснення інвестиційної
діяльності в окремих галузях і на певних визначених територіях.
Сучасна нормативно-правова база країни (Закони, Укази Президента, Постанови
Кабінету Міністрів та накази центральних органів влади, інші нормативні акти)
щодо науково-технічної та інноваційної діяльності нараховує понад 70
документів.
Принципові положення здійснення інвестиційної діяльності закладені у Декларації
про державний суверенітет України і розвинуті в Законі України “Про економічну
самостійність”. Базовим законом у визначенні питань формування інвестиційного
клімату та економічного середовища є Конституція України [114]. У статтях 41–43
Конституції гарантовані права власності та підприємницької діяльності, стаття
54 гарантує громадянам свободу творчості й авторських прав, статті 85, 92, 116,
119, 143 визначають повноваження органів влади щодо соціально-економічного
розвитку суспільства.
До першої групи також варто віднести Закони України “Про власність”, “Про
підприємства”, “Про підприємництво” (норми останніх двох були скасовані після
набуття чинності Цивільним та Господарським кодексами України), в яких
закріплені положення щодо прав власності, стимулювання запровадження
прогресивних технологій і створення робочих місць, цільового кредитування
освоєння нових видів продукції, впровадження договірних відносин [67; 68; 69;
49; 247].
Протягом незначного проміжку часу від проголошення незалежності держави в
Україні прийнято значну кількість нормативно-правових актів, що безпосередньо
регулюють діяльність інвестиційного капіталу. У Законі України “Про
інвестиційну діяльність” [70] визначені загальні правові, економічні та
соціальні умови цього виду діяльності на території України. Він спрямований на
забезпечення захисту рівних прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної
діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування
народного господарства України, розвиток міжнародного економічного
співробітництва та інтеграції. Особливістю Закону можна вважати законодавче
визначення інноваційної діяльності як однієї із форм інвестиційної діяльності,
що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у
виробництво і соціальну сферу (Стаття 3. Інноваційна діяльність).
Важливим чинником ефективного здійснення інвестиційної діяльності є податкове
законодавство, що визначається Законом України “Про