РОЗДІЛ 2
Державне регулювання ринку лікарських засобів в Україні
2.1. Публічні інтереси у галузі обігу лікарських засобів
Сучасна цивілістика започаткована ще з часів Стародавнього Риму. Саме на основі
римського приватного права сформувалося цивільне право багатьох європейських
держав [54, с. 31]. Вперше критерії розподілу приватного та публічного права
визначив римський юрист Ульпіан: «Публічне право - це те, що має на увазі благо
держави як єдиного цілого, а приватне право - те, що має на увазі інтереси
окремих осіб, індивіда як такого» [2, с. 16]. Є. Суханов з цього приводу
підкреслює, що у публічному праві панують методи владних приписів та заборон, а
для приватного права, навпаки, характерна ознака надання суб’єктам можливості
здійснення ініціативних юридичних дій [1, с. 33–34]. Але досвід розвитку
правознавства свідчить про зв’язок публічного та приватного права. Про цей
зв’язок згадують в своїх працях відомі вчені-правознавці. Взаємодія публічних
та приватних засад, як зазначають В. Мамутов, Г. Знаменський та В. Хахулін, в
господарських правовідносинах, як і у більшості інших правовідносин, цілком
діалектична [10, с. 69]. Тому слід погодитися, що однією з важливих цілей права
як форми соціального регулювання, як також зазначають В. Селіванов та Н.
Діденко, є загальність правового впливу на кожного суб’єкта суспільних
відносин, що важливо для процесу створення і функціонування системи права [55,
с. 15].
В радянській правовій доктрині значення приватних інтересів, як і всього
приватного права, було зведено до мінімуму через відсутність її основи -
приватної власності [56, с. 91]. Так, на початку 1929 р. в колишньому СРСР була
проголошена теорія двосекторного права: господарсько-адміністративного та
цивільного. Отже, це була пропозиція за класовим розмежуванням розділити
цивільне право на дві самостійні частини [54, с. 32]. Тому публічноправова
спрямованість радянського законодавства, свобода власності як громадян, так і
кооперативних та інших громадських організацій була юридично обмеженою. Тобто,
якщо йшлося про вертикальні відносини, зазначають В. Мамутов, Г. Знаменський та
В. Хахулін, то вважалося, що там повинен застосовуватися лише метод
обов’язкових приписів [10, с. 28].
В зв’язку з цим для розгляду публічних відносин в сучасній Україні необхідно
брати до уваги, що ще в радянські часи надмірна зарегламентованість діяльності
господарських суб’єктів, централізоване управління призвели до
соціально-економічної кризи. Але й прагнення відмовитися від всебічного
контролю з боку держави як атрибута адміністративно-командної системи,
розрахунок на саморегулювання суспільства призвели до приниження значення
суспільних інтересів та гіпертрофії інтересів приватних. Сподівання на стихійну
ринкову саморегуляцію призвели до зниження рівня соціального захисту
населення.
Лінія на формування ринкової економіки, підкреслює Ю. Тихомиров,
супроводжувалася нігілістичним ставленням до державного управління та
регулювання. Стихійна ринкова саморегуляція і в цей час розглядається як цілком
достатня, хоча зниження рівня виробництва переконує у протилежному [58, с. 57].
Суспільне значення подібних явищ, тобто публічна зацікавленість в них, може
збільшуватися або зменшуватися за різних умов. Як приклад можна навести
відсутність державного контролю за обігом лікарських засобів на першому етапі
розбудови української державності. Але у зв’язку з погіршенням якості,
доступності лікарських засобів на ринку України регулювання обігу лікарських
засобів на ринку України стало одним із найважливіших завдань. Тобто вірно
зазначає Г. Знаменський, що в реальності правове регулювання у більшості
випадків здійснюється державними органами [21, с. 36-37]. Проте розмежування
приватного і публічного права ґрунтується на тому, що береться за основу в
правовому регулюванні суспільних відносин: захист публічних інтересів чи захист
інтересів приватних осіб [2, с. 17]. В основу пізнання та упорядкування
суспільних відносин в Україні, їх змісту та форми, як підкреслюють В. Селіванов
та Н. Діденко, має бути покладено критерій взаємозв’язку приватного і
публічного [55, с. 17]. А В. Луць звернув увагу, що, проголошуючи свободу
підприємницької діяльності, закон разом з тим встановлює й певні обмеження
(межі) її здійснення [62, с. 10-11].
Тобто, якщо характеризувати галузь обігу лікарських засобів на початковому
етапі її формування, то слід відзначити такі її особливості: високий рівень
технічного і морального використання основних фондів, який на багатьох
підприємствах становив 70-80%, та значний рівень ручної праці - 40% і більше;
недосконалість сучасної нормативної бази, мала кількість фахівців і фірм з
маркетингу, консалтингу, валідації та сертифікації, що призвело до розробки і
втілення в життя проектів модернізації виробництв, які не відповідали сучасним
вимогам, закупівлі технологічного обладнання, для якого немає сертифікатів
відповідності; недостатній рівень галузевої науки, зумовлений відсутністю
координації наукових досліджень; дефіцит виробництва життєво важливих
лікарських засобів; відсутність підприємств, які працювали в системі
міжнародних стандартів якості; недостатній рівень державної політики
протекціонізму у ставленні до вітчизняного виробника; відсутність гнучкої
системи ціноутворення і наукових підходів до маркетингу та реклами, недостатній
розвиток стратегічного планування в діяльності фармацевтичних підприємств
[59, с. 708-710]. В ті часи, з точки зору О. Підопригори, і виникла
необхідність створення в Україні систем
- Київ+380960830922