РОЗДІЛ 2
АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ
АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Оцінка демографічних аспектів формування трудового потенціалу аграрного
виробництва
Основоположними критеріями відродження села та розвитку сільського господарства
є чисельність сільського населення, його статево-вікова структура, фізичне
здоров’я селян, оскільки мешканці сільської місцевості завжди були і є
природною основою трудового потенціалу аграрної сфери економіки.
Синтетичними показниками демовідтворювальних процесів є абсолютна і відносна
чисельність сільського населення та структурно-демографічні зміни його за
певний час.
Оскільки демографічні процеси переважно спостерігаються у великій динаміці, то
загальна характеристика змін абсолютної і відносної чисельності сільського
населення України здійснена автором за період 1913 – 2003 рр. Кількість селян
за цей час зменшилася з 28,4 млн. чол. (у 1913 році) до 15,5 млн. чол. (у 2004
році). Тобто, абсолютна кількість селян за розглянутий період скоротилась на
12,9 млн. чол., або більш, ніж в 1,8 рази, а їх питома вага в загальній
чисельності населення України зменшилась з 80,7% у 1913 році до 32,6% у 2004
році, або майже в 2,5 рази. Починаючи з 1970 року, різко визначилась тенденція
падіння чисельності сільського населення. За останні 34 роки кількість жителів
села скоротилась на 5,9 млн. чол. або на 27,6%.
Структурно-динамічні зрушення чисельності сільського населення і, відповідно,
трудового потенціалу аграрної сфери в Україні, відбуваються під впливом трьох
основних факторів: природного руху, адміністративно-територіальних перетворень
сільської місцевості в міську або – селищ міського типу в сільські поселення та
механічного руху селян (їх міграції). Сукупна дія вказаних факторів і визначає
кінцевий результат – зростання або зменшення чисельності сільського населення.
Очевидно, що скорочення чисельності сільського населення за досліджуваний
період відбулося внаслідок соціально невиправданих високих темпів урбанізації,
розбудови великих міст і міграції в них сільських жителів. Не меншої шкоди
завдали адміністративно-територіальні перетворення сільських поселень в міські
та звуження процесу природного відтворення селян
Аналізуючи динаміку демографічних змін сільського населення, автор дисертації
виходить з того, що останні залежать від дії двох основних груп факторів:
еволюційних, що характеризують плавний процес демографічного розвитку без
яких-небудь перетрубаційних потрясінь, та кризових, які різко порушують
нормальний хід демографічної історії (війни, голод, масові репресії та інші
соціально-економічні потрясіння.
Якщо група еволюційних факторів визначає загальні закономірності динаміки
вікової структури, то кризові фактори вносять істотні зрушення в нормальний
процес зміни вікової структури за рахунок демографічної розривності, поняття
якої ввів Н.Кейфіц при оцінці вікових структур світового населення 40-х років
ХХ століття [168].
Під демографічною розривністю розуміється результат різких коливань у рівнях
народжуваності і смертності окремих когорт населення, що зазнало глибоких
соціально-економічних потрясінь. Це породжує значні зміни в динаміці вікової
структури населення.
На чисельність селян більшою мірою, ніж міських жителів, впливають і війни.
Так, за роки Великої Вітчизняної війни та післявоєнне п’ятиріччя загальна
кількість населення України зменшилась на 4,1 млн. чол., в тому числі міських
жителів – на 0,6 млн. чол., селян – на 3,5 млн. чол., що складає відповідно 4%
і 13% наявності людей довоєнного 1940 року. Таким чином, інтенсивність втрат
людності під час війни у сільській місцевості була втроє вищою, ніж в містах
[166, с.11].
Наслідки демографічної катастрофи 40-х років вплинули на перші післявоєнні
покоління в 1945 – 1949 рр. З урахуванням військових втрат чисельність цих
вікових груп могла б бути на 40,5% більшою, ніж показав перепис населення 1959
року [166, с.84-85].
Майже дві третини (68,9%) сільського населення України проживає в зонах Степу і
Лісостепу і лише 31,1% – у Поліссі та в зоні Карпат. Протягом 1970-1999 рр.
лише в Автономній Республіці Крим, Херсонській та в Закарпатській областях
кількість селян збільшувалась, в решті ж областей та в усіх
природно-економічних зонах чисельність мешканців села скорочувалась. Та вже в
2003 році в Україні не лишилось жодної області, де кількість жителів села б
збільшувалась. Найвищі темпи скорочення склались у Сумській, Хмельницький,
Вінницькій, Житомирській та Чернігівській областях, де чисельність селян
зменшилась на 40-46%. Хоча перепис населення 2001 року показав дещо
оптимістичніші результати, але падіння чисельності в 2003 році за оцінками
Держкомстату України практично нівелювало отримані результати.
Зменшення чисельності сільського населення в 1960-1970 рр. відбувалось
внаслідок міграційного руху селян та адміністративно-територіальних перетворень
сільської місцевості у міську. Перевищування народжуваності над смертністю
формувало природний приріст населення села, який в 1960 році на 65,2%, а в 1970
році на 30% компенсував їх скорочення.
Починаючи з 1979 року, природне відтворення селян переросло в депопуляцію, яка
протягом 1980-2003 рр. зросла майже в 10 разів і стала основним чинником
зменшення чисельності жителів села. Якщо в 1980 році скорочення кількості селян
на 90,7% було зумовлено їх міграційним рухом, а депопуляція займала лише 6,5%,
то в 2002 році зменшення кількості селян в основному зумовлювалося їх
вимиранням [5, 6, 7, 8].
Тобто, процес зменшення чисельності сільського населення, як ми вже зазначали,
можна в якійсь м
- Київ+380960830922