РОЗДІЛ 2
СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ
ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА
Роль повсякденності у міській інституціоналізації
Одним із механізмів міської інституціоналізації є повсякденність.
Інституціоналізація здійснюється не тільки засобами закону, але й усім устроєм
повсякденного життя. “Заглибленість у повсякденне життя, яке відповідає
заздалегідь встановленим і запропонованим правилам, виявляється цілком
достатньою, щоб утримувати діючих осіб у рамках визначеного курсу” [6, с.12].
Порядок кристалізується, коли виникає і відтворюється віра в таку дієвість
соціального порядку [72, с.15].
Нестабільність, яка властива соціально-економічній складовій життєдіяльності
міста, – плата за те, що методи прямого контролю відійшли в минуле.
Люди поставлені перед необхідністю справлятися зі своїми проблемами власними
силами, але цих сил виявляється недостатньо для встановлення контролю над
ситуаціями, що виникають у повсякденному житті.
Люди прагнуть внести зміст у своє життя. Місто – це ґрунт для змісту і цілей
життя городян.
Інституціоналізація міста, як первинного локусу проживання, відбувається також
біографіями жителів. Та роль, що відводиться місту в біографії городянина,
визначає характер і рівень міської інституціоналізації.
Місто – це середовище повсякденного життя, елемент біографії. Місце народження
вказується назвою міста, а не району чи вулиці. Місто – первинний локус
проживання, не занадто дрібний, як вулиця чи район, але й не надмірно великий,
як регіон.
У місті здійснюються повсякденні практики, специфічні для даного регіону.
Місто – це сфера повсякденних типізацій, які дають змогу розуміти те, що щодня
відбувається в повсякденному житті городянина.
Об’єктивація мережі взаємопов'язаних типізацій забезпечує повсякденне життя в
місті, інституалізує повсякденні практики, впорядковує ситуації культурного і
політичного життя.
Місто надає можливість і необхідні ресурси для реалізації біографії людини.
Місто – це середовище, яке людина не обирає, а знаходить уже сформованим.
Міське середовище задає порядок типізацій, конституює правила і норми, яких
дотримуються всі.
Повсякденне життя людини проходить у місті чи на іншій інституалізованій
території. Місто дає змогу конкретизувати поняття життєвого світу.
Поняття життєвого світу запропонувала феноменологічна школа в соціології.
Життєвий світ – це соціальний простір, у якому живе звичайна людина зі своїми
прагненнями, бажаннями, почуттями.
Життєвий світ залишається абстракцією доти, доки не наповнюється реальним
змістом і не окреслюється реальними просторовими межами. Він повинен мати
достатній простір для сприйняття людиною і має бути таким, щоб людині під силу
було його обжити, охопити своєю увагою і діяльністю. Тією мірою, якою людина
впливає чи відчуває, що може вплинути на оточення, життєвий світ є реальністю,
а не простою абстракцією [13] .
Різні люди мають різний простір свого впливу і, відповідно, різний масштаб
життєвого світу. Ця розбіжність залежить від широти культурного обрію, від
масштабу особистості, її політичної і соціальної ваги і значення, від
світогляду, готовності розділити інтереси різної кількості людей.
Якою мірою жителі міста включають його в простір свого життєвого світу, такою
мірою ми можемо говорити про міський патріотизм, міську соціалізацію, міську
ідентифікацію.
Місто – це середовище, у якому здійснюється соціальна дія і проходить життя.
Місто – це соціальне тло, простір, що освоюється людиною в процесі проходження
нею своїх життєвих циклів.
У дитинстві освоюється відносно невеликий простір міста, у юнацтві – дещо
більший простір, потім масштаб освоєного простору стає ще більшим. А на
старість він знову звужується.
Місто – це поле для артикуляцій, тобто конструювання одних відносин з комплексу
інших, це сфера відносин, які визначають реальний соціальний статус і поле
діяльності людини.
Фактори, що формують плин особистого життя, причини, що впливають на долю
людини, зумовлюють життя індивіда, знаходять своє конкретне втілення в місті, у
найближчому соціальному просторі міста.
Якщо ці детермінанти невиразні, конкретно не окреслені і не відчуваються
людиною, то таке соціальне середовище є напівфантомом, що не сприймається як
дійсне. У цьому випадку життєві детермінанти є об'єктом відчуження, предметною
абстракцією.
Конкретний життєвий простір (місто) може додати конкретного характеру
детермінантам життя людини.
Місто – це локус для ринку, як територія, де зустріч продавця і покупця
відбувається конкретно, де конкретно відбуваються акти купівлі –продажу, це
географічно визначений простір – міський ринок, офіс, розташований у місті і
т.д. У більш широкому значенні місто – це ринок збуту товарів, бажано зроблених
у місті ж, це територія обміну
Місто – це система, що саморегулюється, відносини в якій можуть визначатися
традиціями, конвенціями, законом, зацікавленими діями [107, с.31].
Згідно з сучасним розумінням суспільства як сукупності мереж (в рамках
концепції мережного суспільства М. Кастельса [68]) місто може бути розглянуте
як мережа. Це сукупність об'єктів, відносини між якими переплітаються,
утворюючи соціальні мережі. Місто виступає як сукупність стійких зв'язків між
жителями, між регіональними інститутами. Ідентичність людини визначається
позиціюванням у мережах цих відносин. Категорія “мережа” адекватно характеризує
відносини людей у місті.
Можна визначити три риси мереж: укорінення, зв'язаність, взаємність.
Укорінення в мережах міських відносин вище в столиці, невеликих містечках, у
містах з давньою історією. Укорінення соціальних норм і відносин у відносно
молодих містах – нижче. Однак у будь-якому ра
- Київ+380960830922