РОЗДІЛ 2. Історико - методологічний аналіз практичної діяльності розвинутих країн світу щодо формування професійної армії
На певному етапі розвитку людства, коли зародилася приватна власність, а суспільство поділилося на класи, з становленням особливого апарату примусу - держави, формується й якісно новий соціальний інститут - армія. Місце порівняно невеликого професійного війська феодальної епохи - загонів кондотьєрів і ландскнехтів - тепер посіли численні армії, які рекрутувалися переважно із пластів народу. Протягом класового розшарування суспільства, динамічного поглиблення його майнової нерівності військо посилюється, набирає чіткої організаційної структури. Держава формувала, вдосконалювала, зміцнювала і використовувала армію для збереження існуючих відносин між класами, досягнення політичних інтересів панівного класу. Збройні сили ставали потужним мілітарним засобом, знаряддям, за допомогою якого суспільство, політичні партії, держава, а іноді й власне нація прагнули захистити свої інтереси, зреалізувати свої політичні плани.
Отже, вважається, що армія - державна організація, що утримується за рахунок суспільства. Вона залишається невід'ємною інституцією держави. Тому збройні сили, що захищають інтереси панівного класу, за своєю сутністю, формою і змістом повністю відповідають певному політичному устрою країни. Це знаходило своє відображення та обумовлювало характер функціонування як окремих елементів війська, так і їх призначення в цілому. Військова політика держави визначала характер і форми діяльності армії у розв'язанні політичних завдань як усередині держави, так і поза нею. Тобто, у збройних силах будь-якої країни акумулювався тип політичної системи та ідеології, яка панувала, віддзеркалювався рівень економічного розвитку держави, знаходили розвиток історичні традиції і багато інших важливих соціальних ознак, що характеризують державу.
Специфічною ознакою армії є те, що вона уособлює собою організацію озброєних людей і виконує свої функції властивими для неї способами. Бойова могутність і боєздатність - засадниче покликання армії. Саме це характеризує її основні якості.
У процесі вивчення армійського організму як інституту держави, відчутну вагу має питання щодо співвідношення змісту і форми збройних сил. Соціально-політичний зміст армії полягає в її класово-політичному призначенні, де вона постає як знаряддя ведення війни в інтересах панівного класу. Форма, як відомо, виступає організацією змісту, способом існування і взаємодії його елементів. У цьому розумінні формою армії визначається її організаційна структура, принципи будівництва.
Армія як інструмент цілеспрямовано озброєного придушення практично неможлива без чіткої організаційної структури. Вона визначає: систему комплектування (контрактність, добровільність, загальний військовий обов'язок); централізоване та однотипне управління; однорідність озброєння і спорядження війська; єдину систему професійного вишколу; загальний порядок проходження служби та єдину регламентацію життєдіяльності особового складу; військову дисципліну, що забезпечує гармонію волі керівництва і згуртованість вояків щодо виконання бойових завдань [56, С. 298]
Форма армії, її організаційна структура характеризується чисельністю, складом, питомою вагою військової техніки, розподілом на відповідні військові одиниці, співвідношенням видів, родів військ і військово-морських сил. Крім цього, форма армії також визначається тим, кадрова вона чи міліційна.
Відтак, у цьому полягає найважливіший принцип будівництва збройних сил.
Остання теза переконливо демонструє, що форма відображує військово-технічну складову війська. Вона суттєво залежить від: соціально-політичного авторитету збройних сил, конкретних умов їх функціонування, стану військової справи, соціально-економічних і політичних зрушень у суспільстві, змін якісних параметрів контингенту призовників.
У процесі історичного розвитку армії сформувалися її різні організаційні форми. Якщо типи і види війська обумовлюються характером суспільного та державного устрою країни, змістом політики пануючих класів, то її форма історично більше залежить від рівня розвитку військової справи, стану зброї та бойової техніки, характеру евентуального театру військових дій, національних особливостей, історичних традицій та ін. Однак спостерігається й інший аспект такої залежності. Наприклад, система комплектування армії зазнає впливу щодо особливостей суспільних відносин та політичного устрою країни. Так, у докапіталістичних суспільних формаціях панівні верстви у мирний час прагнули будувати власні армії як кастові, що були повністю ізольовані від народу.
В епоху імперіалізму, внаслідок динамічного розвитку військової техніки, швидкої зміни характеру війн, армії трансформувалися у масові. Буржуазія змушена була залучати на військову службу значну кількість робітників і селян. Але й тоді правлячі кола держави будь-яким чином прагнули обмежити насичення лав збройних сил представниками сфери виробництва, натомість активно використовували найманих професіоналів.
У відповідності до системи побудови армії розподіляються на: постійні, міліційні та змішані (поєднання перших двох форм). Сьогодні майже всі армії світу є постійними, кадровими. Разом з цим, у багатьох країнах регулярне військо доповнюється різноманітними воєнізованими формуваннями, що не входять до складу національної армії у мирний час. Це - резерви, частини національної гвардії (США), жандармерія (Франція), територіальні війська (ФРН, Нідерланди, Данія, Норвегія) [56, С. 302-306].
За способом комплектування армії можуть бути контрактними, добровільними або формуватися на підставі загального військового обов'язку (повинності). Ці форми також нерідко перебувають у певному симбіозі. Способи комплектування армій постійно змінюються і різняться у мирний та воєнний час.
Історичні умови, що склалися у світі на початку XX століття, виявили нові тенденції у розвитку воєнної політики і військо