Ви є тут

Cистема бібліотечно-інформаційного забезпечення органів місцевого самоврядування в Україні

Автор: 
Северин Людмила Степанівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
3405U002844
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ОБ'ЄКТ
БІБЛІОТЕЧНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1. Специфіка системи місцевого самоврядування як об'єкта бібліотечної діяльності

Створення ефективної системи бібліотечно-інформаційного забезпечення передбачає наявність глибоких знань про об'єкт забезпечення - органи місцевого самоврядування, які є складовою системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це комплексне, багатоаспектне соціальне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі існують різні підходи до його характеристики. Спільним є розгляд місцевого самоврядування як основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово й організаційно відокремленої від державних органів влади. Місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію та самофінансування [61, с.493-494].
За Конституцією України (ст.140) і Законом України "Про місцеве самоврядування" (ст.2) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право і здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [1; 5]. У конституції України наведено таке визначення місцевого самоврядування: "Місцеве самоврядування є правом територіальної громади-жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів села, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України. Нормативне визначення територіальної громади подано і в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [7, ст.1].
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через ОМС: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з Конституцією України, органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальної громади, селищ та міст, є районні та обласні ради [1, ст. 140]. Таким чином, формується громада, інтереси якої представляють виборні органи на місцях. Подібна система дістала назву громадянського, комунального, місцевого, або муніципального, самоврядування.
За своєю сутністю місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право територіальних громад (село, селище, місто - первинний рівень) чи їх об'єднань (район, область - регіональний рівень) самостійно, під свою відповідальність (тобто відповідальність громад та обраних ними органів і посадових осіб) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Це є актуальним з огляду на необхідність формування нової системи відносин "місцева влада - місцева публічна бібліотека - місцева громада".
Конституція України опосередковано визнає суб'єктами гарантування державного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації. Основним Законом (ст. 57) передбачається дотримання принципу права на інформацію щодо своїх прав і обов'язків, який означає, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки; що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, і що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, але не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є недійсними [1].
В "Європейській хартії про місцеве самоврядування" (ЄХМС), яка після ратифікації Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства, сформульована основна позиція держав-членів Ради Європи, яка полягає в тому, що органи місцевого самоврядування є однією з основ будь-якого демократичного устрою [2]. У ній підкреслюється, що право громадян брати участь в управлінні державними справами не тільки належить до демократичних принципів, але може бути безпосередньо здійснене саме на місцевому рівні. Звідси - необхідність створення місцевих органів самоврядування, які наділені повноваженнями для прийняття рішень. Під місцевим самоврядуванням маються на увазі право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ та управляти ними, діючи в рамках закону, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення. Беручи до уваги існування різних підходів до місцевого самоврядування в Україні, можна дійти певних висновків. По-перше, в основу ЄХМС покладено державницьку теорію самоврядування: органи місцевого самоврядування мають регламентувати, тобто фактично реалізувати значну частину державних справ. Отже, питання місцевого значення як специфічний об'єкт локальної демократії не визначаються і не виділяються. По-друге, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, відповідно до Хартії, виступає не територіальна громада, а органи місцевого самоврядування. Визначення місцевого самоврядування, закріплене в Хартії, частково сприйнято в ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", особливо в частині розуміння місцевого самоврядування як "права і реальної здатності" суб'єкта місцевого самоврядування вирішувати специфічні питання. Однак, в Україні таким суб'єктом є територіальна громада [5].
У порівнянні з конституційним по