РОЗДІЛ 2.
КОНЦЕПТУАЛЬНІСТЬ МОДЕЛІ СВІТУ В ПОЕЗІЇ Ю.ТАРНАВСЬКОГО
Аналізуючи поетичну творчість Юрія Тарнавського, неодмінно стикаємося з необхідністю визначення категорій екзистенціалізму й сюрреалізму, їх статусу, видових і родових ознак. Важливо також з?ясувати поняття модернізму й авангардизму, оскільки нерідко вчені наголошують на недоцільності розмежовувати ці поняття, керуючись тим, що в основі обох - естетика бунту (В.Арсланов [5, 91]), схильність до експерименту, однакове філософське підґрунтя - інтуїтивізм, ніцшеанство, екзистенціалізм, фройдизм (В.Івашева [77, 74]). У працях українських авторів, присвячених дослідженню модернізму (Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі" [149] та Тамари Гундорової "Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація" [42]), питання авангардизму не розглядається. Але існує й інша позиція, що полягає в чіткому й аргументованому розмежуванні модерністичного й авангардистського мистецтва. Цікавим у цьому ракурсі є погляд Вадима Руднєва, який причини їх диференціації вбачає у різних способах відбиття зв'язків з дійсністю (тобто моделювання світу). Модерніст, на його думку, здійснює невротичний дискурс: моделювання здійснюється через деформацію зв'язку між уявним і реальним, що втілюється на рівні зміщень у синтактиці (як області семіотики, що вивчає синтаксис різних знакових систем) та семантиці (як галузі мовознавства, що вивчає значення одиниць мови, насамперед слів), проте збереження традиційної прагматики, яка осмислює відношення між знаковими системами й тими, хто ними користується, зумовлює можливість контакту між суб'єктами. Натомість авангардизм репрезентований психотичним дискурсом, що полягає у розриві між Я і реальністю, активізації Воно і, як наслідок, у втраті реальності: модель світу в художньому творі втрачає відповідник у дійсності, змінюється комунікативна основа мови - прагматика. Саме ці ознаки, на думку В.Руднєва, притаманні футуризму, сюрреалізму тощо [172]. Такий підхід до розкриття сутності модернізму й авангардизму у зв'язку з розглядом моделі світу дає змогу чіткіше уявити місце і роль досліджуваних процесів в історії культурного поступу людства і відповідно найповніше окреслити їхні естетичні засади (з чим безпосередньо пов'язана і потреба осмислити своєрідність моделі світу у творчості представників екзистенціалістського та сюрреалістичного мистецтва).
Пролити світло на це питання допомагає "теорія культурних хвиль" Дмитра Чижевського, який, простежуючи зміни в історії культури, здійснив спробу подати "суцільну мапу" [224, 18] історичного минулого, яка б у єдності відображала закономірні зміни і форми, характерні для української культури як частини європейської і світової "не в розумінні постійної "залежності" від "заходу", не в тому розумінні, що український розвиток завжди підлягав західним "впливам", відбивав у собі ті культурні стилі, що панували на Заході, переймаючи їх відтіля. Звичайно, і не в тому розумінні, - наголошував Д.Чижевський, - що український розвиток проходив паралельно із західноєвропейським через ті самі стадії, що й європейський взагалі, і не тому, що в Україну приходили ззовні "впливи", і чинять "чинники", "фактори" чужого походження, а тому, що Україна, яко частина європейської культурної цілості переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить" [224, 9]. Схема розвитку мистецьких процесів, на думку Д.Чижевського, нагадує "хвилі на морі: характер стилів змінюється, "хвилюючись", коливаючись межи двома різними типами, що протистоять один одному" [224, 13]. Чижевський подає таку схему історичного розвитку культури:
З погляду Чижевського, цю лінію можна продовжувати і в минуле, і в майбутнє, проте з важливою пересторогою - пам'ятати про умовність усхематизованої дійсності [224, 13]. Якщо продовжувати схему в майбутнє, як нам уявляється, логічним буде скористатися терміном Д.Затонського "модерністичний потік", що розглядається як єдність ідейних, настроєвих характеристик: інтерес до астрального, космічного зв'язку з глибоко особистим, одиничним, претензія на універсальність, тяжіння до абстрактного відбиття світу, що є спробою відірватися від несуттєвого, випадкового і втілити потребу виявлення універсальних властивостей буття. "Модернізм у найширшому розумінні став потужним рухом емансипації людського розуму" [76, 17]. Саме такий "модерністичний потік" включає в себе й авангардистів, і модерністів, яких Д.Затонський розрізняє за такими рисами: модернізм утілює жалобу як вияв відчаю, авангардистське ж мистецтво - футуризм, сюрреалізм тощо - пошук як утілення надії [66, 147]. Н.Зборовська, узагальнюючи ці два способи художнього осмислення дійсності, характеризує поняття "модернізм" як "загальне для позначення некласичного філософського осмислення людини і світу", яке на літературно-мистецьких теренах утілює "пошук інакшої художньо-образної мови для вираження нового суб'єктивізму, розриву з класичною традицією, принципової відкритості пізнання, плюральності гуманізму, різноманітних моделей перебудови світу" [71, 95].
У такий спосіб вибудовується струнка система понять: мистецтво кінця XIX-XX ст., пов'язане з оновлюючими тенденціями в різних його галузях, становить "модерністичний потік", який згідно з превалюючими тенденціями поділяється на власне модернізм (модернізм у вузькому розумінні), визначальними ознаками якого є витіснення уявним реального, деформація мови із збереженням її основи (тобто збереження традиційної прагматики за обов'язкової наявності експерименту на рівні синтактики і семантики), відчай як основна настроєва домінанта; і авангард, у якому за допомогою експерименту на рівні прагматики твориться власна мова, близька до параноїдального чи маніакального маячіння, що є засобом утілення надії.
"Модерністичний потік" на теренах розвитку мистецтва заступає реалізм і природно, на нашу думку, вписується у схему Д.Чижевського. "Модерністичний потік" продовжує закономірні процеси роз