РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ПРАВОВОГО ГУМАНІЗМУ В РЕФОРМУВАННІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ТА СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ
Людська діяльність, як відомо, має цілеспрямований характер, а тому будь-який процес реформування суспільних відносин здійснюється з певною метою, яка, у свою чергу, визначає основні принципи задуманих змін. Судово-правова реформа в Україні є необхідною похідною демократичних змін в українському суспільстві, яке орієнтується у своєму виборі на цивілізовані європейські стандарти. Гуманізм, як один з основоположних принципів європейського права, має стати провідним в утворенні нової системи правоохоронної, правозахисної, правовиконавчої діяльності. Те, як може принцип правового гуманізму впливати на одну із форм судочинства - кримінальний процес, досліджується в цьому розділі.
2.1. Гуманістичні засади реформування кримінально-процесуального права
Початковою формою регулювання людських відносин є мораль, яка визначає людяне в людині, а тому гуманізм є за своєю сутністю моральним принципом. Право безпосередньо поєднане з мораллю. Воно фіксує, закріплює в нормах ті моральні принципи, що склалися на даному етапі культурно-історичного розвитку суспільства. Мораль, моральне право відстоюється людьми і закріплюється в писаних нормах і законах, як вираз сутнісної риси людей - свободи. Моральне право - це право мати свободу самовиразу своєї діяльності в суспільстві і прагнути до такого самого самовиразу для інших людей. Суспільство надає свободу в людській діяльності через правові норми, суспільство ж і обмежує, спрямовує її. Саме це спонукало Г. Гегеля визначити право, як міру свободи. "Право не створює, не породжує свободу, лише фіксує її наявність у суспільстві, - пише І.Л. Петрухін, - і вводить механізм захисту інтересів особи. Право - офіційно встановлений каталог свободи особи" ?140, с. 9?. Залежно від того, які моральні принципи панують у даному суспільстві, таким буде й дух його права, що надає свободу суспільній діяльності людей. Професор М.С. Строгович у фундаментальній праці "Курс советского уголовного процесса" писав: "Взагалі характерною рисою правових принципів, у даному випадку основних принципів кримінального процесу, є їх тісний, нерозривний, органічний зв'язок з моральними принципами, етичними нормами" ?171, с. 177?.
Проблема співвідношення моралі й права достатньо досліджена як у науковій, так і публіцистичній літературі ?24; 38; 69; 93; 101; 102?. При цьому філософи акцентують увагу на їх співвідношення в культурно-історичному, цивілізаційному процесі, як духовного надбання людства. Як відомо, в одних філософських системах моралі надається перевага праву, як такому духовному утворенню, що обумовлює діяльність людини (Сократ, епікурейці, Монтень, Кант, екзистенціалізм, філософія релігії тощо). В інших системах перевага надається праву і всім інституціям, створеним на його основі (конфуціанство, Арістотель, Гоббс, філософи Нового часу, Гегель тощо). У сучасній філософській думці існує погляд, що рух людського духу йде від протофеномена моралі або передморалі, який міститься в культі, міфі, релігії, через мораль, як носія культури і соціальних норм, до епіфеномену моралі, тобто до її виходу з поля сучасної інформаційної цивілізованості й заміною нормою права. Г. Миронова зазначає, що державний примус все більше витісняє зі сфери правовідносин пряму безпосередню дію моральних норм. Як наслідок, мораль і право, справедливість і законність сьогодні реально роздвоєні і навіть протиставлені одне одному. Мораль стає чимось застарілим, несучасним, а сфера застосування моральних чинників регулювання все більше наближається до критичної межі, якою є моральний індиферентизм. Здається, що право витісняє мораль у цьому світі, але, як слушно вказують В.І. Букреєв і І.Н. Римська: "Насправді ж, мораль і право занадто взаємопов'язані. На це вказує нам довгий шлях морально-правової самореалізації людини як суб'єкта" ?37, с. 28?.
За радянських часів у марксистській літературі, як філософській, так і юридичній, мораль і право розглядалися в діалектичній єдності. Мораль визначає правову норму, водночас остання має активний зворотний вплив, стимулюючи розвиток прогресивних моральних норм, і, навпаки, обмежує, забороняє дію консервативних, регресивних моральних звичаїв. Не можна не погодитися з тим, що мораль не є статичним утворенням. У ній, як і в будь-якому історичному явищі, є гуманістичні і дегуманістичні тенденції. Коли говориться про моральні якості тієї чи іншої особи, або соціального угруповання (народу, нації, соціальної групи), то не йдеться про них як про високі позитивні їх риси. Без моралі людина є твариною. Але людина, як біосоціальна істота, несе в собі й багато атавізмів. У моралі домінує вироблена тисячоліттями традиція, звичай, у ній накопичені різнобічні почуття, психічні й соціально-економічні емоції соціальних угруповань. Мораль, а в подальшому право, вбирає в себе життєвий досвід, і не завжди найкращий, окультурення людини людиною, що відображається в змісті понять, категорій науки про мораль - етиці: добрі та злі, порядності й підступності, великодушності й ненависті, прощення і помсти тощо. Уже у звичайному праві, яке ґрунтується переважно на звичаях, табу, проглядаються суперечності гуманістичної і дегуманістичної його моральної основи. Моральність, як синонім гуманістичності, виражається в так званому законі справедливості. Гуманізація культурно-історичного розвитку, як відомо, призводить до виникнення права, як зафіксованого у письмовому вигляді закону моральної норми, яке далі набуває самостійного розвитку, як раціональний самовираз суб'єкта історичного розвитку. Моральні норми, правила пронизують всі сфери людської діяльності, оскільки все пронизано людськими почуттями. Водночас право фіксує лише установлення раціональної сфери суспільного життя. Юридична норма поза емоціями, але існує для моралі й за допомогою неї, а саме такої моралі, яка відповідає людяному в людині, тобто її гуманістичності. Зазвичай, право не може зробити людину більш або менш гума
- Київ+380960830922