РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ПІДСУДНОСТІ
2.1. Предметна (родова) підсудність
В сучасний період правової реформи виникла безумовна необхідність чіткого визначення поняття предметної підсудності як однієї з основ встановлення і розмежування влади суду та кола справ, що підлягають розгляду визначеною судовою ланкою. Неоднозначність розуміння предметної підсудності в юридичній літературі призвело до різного її тлумачення, а особливо щодо співвідношення з іншими процесуальними інститутами та видами підсудності. Результатом цього стало помилкове застосування в сучасному законодавстві інституту підсудності в цілому та теоретична невизначеність його сутності.
У наукових працях дореволюційного періоду зазначалось, що на предметну підсудність покладається функція розмежування компетенції суду з іншими установами. Потрібно відмітити, що теорія процесу того часу не розрізняла поняття підсудність та підвідомчість. Так, М.М. Розін ставить знак рівності між поняттями "предметна підсудність справ" та "предметне відомство судів" [200, с.236]. Відповідно, термін "підсудність" часто замінювався термінами "підвідомчість", "відомство". Згідно думки І. Ніколаєва, родова підсудність визначається межами влади суду з іншими установами як судовими, так і несудовими [164, с.191]. Його сучасник І.Я. Фойницький, розглянувши предметну підсудність в широкому контексті, зазначав: "Свойство деяния разграничивает ведомство уголовных судов, которым подлежат только деяния наказуемые, от ведомства установлений несудебных и судов гражданских. Кроме того, им иногда отграничивается ведомство уголовных судов общих от особенных, высших - от низших..." [260, с.92]. Таке широке розуміння підсудності панувало і в радянський період, але, насамперед, в сфері цивільного процесу, бо в кримінальному судочинстві застосовувалось, виклично, поняття підсудності. Однак, слід розмежовувати ці два поняття, які, не зливаючись, направленні на визначення повноважень суду щодо вирішення справи по суті.
В основу визначення предметної підсудності покладені вид (предмет) скоєного злочину та обсяг влади конкретного суду. Ці категорії в однаковій мірі беруться до уваги, тобто предметна підсудність кримінальної справи встановлюється шляхом врахування роду злочину та повноважень суду певної ланки судової системи на розгляд по першій інстанції саме цієї категорії злочинів.
Коло справ, наданих на розгляд кожного суду, разом з тим, як зазначає І.Я. Фойницький, позначає і коло тих правових заходів, мір покарань, які можуть бути застосовані даним судом, або ступінь його судової влади (forum ratione materiae). Суд, який має право прийняття більш тяжких мір в кількісному або якісному відношенні, є судом вищим порівняно з судами, котрим надано застосування тільки заходів, мір меншої важкості. Тому підсудність по роду справ має значення підсудності за ступенем влади. Остання для кожного суду визначається в його максимумі, перевищення котрого є порушенням підсудності. Але суд, що має право призначити більш важку міру, може визначити і міри (заходи) меншої тяжкості, що до них входять [260, c.91].
Досліджуючи це питання, російський правознавець О.П. Чебишев-Дмітрієв зазначав, що ознакою, яка б вказувала на те, котрому саме з судів, діючому на встановленій місцевості, є підсудним злочинне діяння, слугують межа та ступінь влади наданих законом кожному суду [270, c.35]19. Так, наприклад, апеляційний суд області визнається вищим порівняно з місцевим районним судом. А, отже, при зіткненні підсудності вищий суд має перевагу над нижчим, оскільки підсудність першого поглинає підсудність другого.
Право особи судитися у найбільш здатному розібратися в обставинах справи суді та влада судів приймати ті чи інші заходи до виявлення істини, накладати міру покарання, відповідно до характеру діяння, і слугують підґрунтям для визначення предметної підсудності, тобто підсудності по роду справ.
Загальний принцип визначення предметної підсудності стисло можна сформулювати так: суди нижчої судової ланки (місцеві) розглядають всі справи, крім тих, що за законом підсудні вищим судам.
Досить суттєвим завданням є вирішення питання про те, як розподілити різні справи між окремими судами з точки зору предметної підсудності, беручи до уваги питому вагу кожної справи. В юридичній літературі зустрічаються значні коливання відносно принципів, критеріїв, покладених в основу предметної підсудності. Найбільш природнім в кримінальному судочинстві було б зупинитися на моменті тяжкості злочину. Проте виникає проблема визначення ознак, за якими встановлюється порівняльна важливість справ, а, отже, і предметна підсудність.
Поняття тяжкості злочину встановлюється двома ознаками: тяжкістю покарання та юридичною властивістю діяння (незалежно від покарання) [213, c.101; 260, с.92].
Визначення тяжкості злочину по тяжкості покарання, що слідує за ним, отримала розповсюдження в законодавстві деяких країн. При встановлені меж підсудності справ одній з ланок судів, законодавець виходить з презумпції, що це діяння більш або менш тяжке, що воно заслуговує відповідного йому покарання і що покарання це, залежно від його тяжкості, може бути призначене тільки судами, що стоять на певному ступені ієрархії і при тому володіє достатніми гарантіями правильності своїх дій. Між тим, тяжкість покарання, прийнята в кримінальному судочинстві як підстава до розподілу справ між судами, має значення формальної підстави, не завжди такої, що відповідає дійсному значенню скоєного злочину. Тяжкість покарання як підстава визначення ступеня влади суду, не гарантує суд від можливості надходження на його розгляд справ про злочини, які за своїм дійсним значенням повинні були б належати розгляду іншого суду.
В свою чергу І.Я. Фойницький, розглядаючи тяжкість покарання при розмежуванні відомства судів різних найменувань, дав їй наступну характеристику: "... это признак наиболее удобораспознаваемый, легко уловимый для практики и весьма удобно укладываю