Правовий статус Вищої ради юстиції

РОЗДІЛ 2
КОМПЕТЕНЦІЯ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ
2.1. Повноваження Вищої ради юстиції щодо формування суддівського корпусу України
В умовах будівництва правової держави, докорінної зміни законодавства проблема якісного комплектування суддівського корпусу стає особливо актуальною. Створення відповідних організаційних, правових та інших умов для підготовки й формування кадрів судової влади є одним з найважливіших завдань у межах судової реформи. Діяльність Вищої ради юстиції у цій царині відіграє чималу роль.
Реформування повинно торкнутися й вимог щодо особистісних і ділових якостей кадрового складу судової влади, які багато в чому визначають дієздатність державних органів. Ще Сократ стверджував, що особи, наділені державною владою, мають бути моральними, справедливими й досвідченими в управлінні громадянами [198, c. 625]. Автори Судових Статутів 1864 р. вважали, що належне відправлення правосуддя залежить більше від чеснот суддів, аніж від досконалості законів [28, c. 48]. А.Ф. Коні вказував на особливу роль особи судді як представника органу, що здійснює правосуддя. На його думку, на суддю покладається високе завдання по з`ясуванню життєвої і юридичної правди в кожній розглянутій справі по відновленню порушеного правопорядку [85, c. 20].
Проблеми формування сучасного суддівського корпусу порушувалися в роботах таких українських і російських учених, як Ю.М. Михєєнко, В.І. Шишкін, О.С. Захарова, А.О. Селиванов, В.С. Стефанюк, Л.М. Москвич, В.М. Лебєдєв, В.А. Туманов, С.В. Боботов, М.І. Клеандров, Ю.І. Стецовський, О.Б. Абросимова, В.А. Ржевський, Н.М. Чепурнова, А.Ф. Ізваріна та ін.
На жаль, зараз в Україні недостатньо науково обґрунтована й нормативно визначена процедура добора кандидатів на посаду суддів [113, c. 108]. На думку Л. Грицаєнко, існуюча система перевірки рівня підготовленості кандидата до судової роботи чітко не окреслена, має суб'єктивний характер, що унеможливлює забезпечення єдності принципів і критеріїв при рекомендації кандидатів на цю посаду. Як вихід із цього становища він бачить зміну порядку добору кадрів: публікації в засобах масової інформації про відкриття конкурсу, проведення публічних громадських обговорень за участю кандидатів, проведення тестування, що здійснюється з використанням технічних засобів [42, c. 35].
У теорії управління під підбором кадрів розуміють процес установлення придатності кандидатів і вибір із них найбільш підготовлених для ефективного виконання функціональних обов'язків [115, c. 60]. Головними завданнями при цьому вважають: а) забезпечення об'єктивності при підборі кадрів; б) установлення певних механізмів для гарантування демократичності і прозорості цього процесу; в) визначення загальних кваліфікаційних вимог для бажаючих обійняти певну посаду; г) чітке врегулювання порядку проведення конкурсу, починаючи з оголошення про вакансію й закінчуючи призначенням на посаду за його результатами [26, c. 338]. Демократичність процедури формування суддівського корпусу є гарантією незалежності суддів, що звільняє надалі їх від тиску й залежності з боку інших гілок влади [143, c. 14].
У межах судової влади організація добору й розстановки судових кадрів становить собою процес виявлення, вивчення, оцінки професійно значущих якостей і здібностей, а також професійне навчання як кандидатів, так і діючих суддів [110, c. 123].
В.Ф. Глазирін вважає, що суддя має характеризуватися високою моральністю, принциповістю, чесністю, гуманністю, переконанням у правоті своєї справи. До його професійних якостей він відносить почуття обов'язку, совісті, справедливості, патріотизму, гуманізму, колективізму, а також вольові риси: цілеспрямованість, наполегливість, самоконтроль, рішучість, дисциплінованість, організованість, сміливість, мужність, стійкість, ініціативність [36, c. 34,35]. А.В. Дулов до якостей, необхідних для судді, відносить ще інтерес і любов до професії, активну, спрямовану, розумову діяльність для формування лінії належної поведінки [55, c. 124-131]. В.Л. Васильєв додає бажання підвищувати свій теоретичний рівень і вдосконалювати професійну майстерність, професійну гордість. Суддя повинен бути тактовним, мати високу загальну і спеціальну культуру, володіти культурою письмової мови, глибокими знаннями психології особистості [25, c. 159,160]. В. Павловский і О. Степанов справедливо зазначають зростання чисельності і складності розглядуваних справ, що вимагає від суддів не тільки високого рівня професіональних знань, а й стійкості до значних психічних, інтелектуальних та емоційних навантажень [128, c. 50].
Наявність усіх перелічених рис або їх відсутність у кандидатів на посаду професійного судді, які призначається вперше, ані в рамках іспиту, що проводиться відповідною кваліфікаційною комісією суддів, ані при співбесіді визначити неможливо. Більшість із них може бути перевірено тільки протягом тривалого часу, який слід порівнювати з терміном обрання судді вперше, - 5 років. Тому попередні вимоги до кандидатів на посаду судді, зумовлені законодавством, не так і високі.
До системи органів, що беруть участь у формуванні суддівського корпусу України, входять: кваліфікаційні комісії суддів відповідних судів, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада юстиції, Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, Президент України, Верховна Рада України і певною мірою Державна судова адміністрація України.
Порядок добору й вимоги до кандидатів у судді, їх призначення й обрання визначаються Конституцією України, Законами України від 7 лютого 2002 р. № 3018-III "Про судоустрій України", від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції", від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII "Про статус суддів", від 18 березня 2004 р. №1625-ІV "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України".
Перше призначення на посаду судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Усі інші судд