РОЗДІЛ III
Характерні риси національної ідеї в російському та українському консерватизмі
Бурхливі події кінця XVIII - XIX століття, в черговий раз, поставили перед російським суспільством цілий ряд питань, які потребували відповідей. Найважливішим з них було питання шляху, яким повинна йти Росія, місії російського народу. Дане питання стало одним з основних питань російської суспільно-політичної думки, спроби дати відповідь на нього можна побачити в творчості діячів різноманітних політичних течій та напрямків. Значний інтелектуальний внесок у розв'язання даного питання внесла російська консервативна думка.
Зародження консервативної ідеології в Росії більшість дослідників відносять до кінця XVIII - початку XIX століття. Виникнення російського консерватизму (як і європейського) дехто пов'язує, насамперед, з революційними подіями в Європі та впливом цих подій на російське суспільство. Однак, на нашу думку, навряд чи можна обмежитись лише зовнішніми факторами. Консерватизм, в значній мірі, є дитям реакції на дилему російського політичного та духовного життя, зумовлену, насамперед, петровськими реформами. В результаті реформ поглибився процес культурного розмежування російської еліти та простого народу. Європеїзація Росії поставила перед елітою питання "хто ми" ? Кінець XVIII - початок XIX століття можемо вважати початковим етапом формування російської модерної нації. Відповідно, саме в цей період, дане питання набуло особливої гостроти.
В російському суспільно-політичному житті консервативні моменти були присутні ще з часів становлення російської держави. Можемо з певністю констатувати, що у російській історії, консервативні моменти (самодержавство, роль православної церкви в житті суспільства, традиціоналізм) відігравали провідну роль. Але саме наприкінці ХVIII - початку XIX століття відбулася структуризація консервативних елементів, пов'язана з діяльністю та творчістю М. Карамзіна, Г. Державіна, В. Жуковського. Творчість цих мислителів об'єднує не сприйняття революційного шляху розвитку, наголос на важливості традицій в житті суспільства, поступових еволюційних змін, підтримка самодержавства як найкращої форми правління для Росії.
Повстання декабристів підштовхнуло російський консервативний рух до практичних дій та пошуків теоретичного обґрунтування самодержавної влади в країні. Політичний курс Миколи І був підкріплений теорією "офіційної народності" міністра народної освіти С. Уварова (1786 - 1855). С. Уварова можна вважати засновником та ідейним натхненником "охранітєльного" напрямку консервативної думки, який майже століття визначав обличчя російського консерватизму. Діячі "охранітєльного" напрямку ("охранітєльний" - охоронний, зберігаючий) основну увагу звертали на збереження самодержавної влади, російського суспільного життя та соціального устрою, що, на їх думку, органічно пов'язані з самодержавством та православ'ям. Ці моменти знайшли відображення у відомій тріаді С. Уварова "Православ'я, самодержавство, народність". Для даного дослідження тріада С. Уварова цікава, насамперед тим, що являється однією з перших обґрунтувань російської ідеї. Вона сприяла консолідації російського суспільства, відродженню традиційних національних цінностей та формуванню національної самосвідомості. Національна ідея, в розумінні С. Уварова, виступала, насамперед, як ідея державницька. Тріада С. Уварова справила великий вплив на розвиток російської консервативної думки та розуміння національної ідеї консервативними діячами.
Значний внесок в розвиток російської консервативної думки та розуміння національної ідеї мали погляди відомого історика М Погодіна (1800 - 1875). М. Погодін, в своїх дослідженнях, обґрунтовував особливий зв'язок народу та держави у російській історії. На його думку, саме воля монарха є дійсною силою історії, носієм її духу. На відміну від Західної Європи, де держава виникла насильницьким шляхом, в Росії держава утворилася добровільно, взаємною згодою (покликання варягів). Таким чином, мислитель акцентував увагу на своєрідності російського шляху, протиставляючи його європейському.
Одним з найбільш яскравих ідейних натхненників російського консерватизму, зокрема його "охранітєльного" напрямку, був М. Катков. Навряд чи доцільно вести мову про М. Каткова, як про глибокого мислителя, скоріше ми маємо справу з яскравим публіцистом. Він відстоював самодержавство, як єдину форму правління, яка придатна для Росії, зазначав, що інститут монархії є однією з основ національної єдності, наголошував на значній ролі дворянства в розвитку російської держави, виступав проти зменшення його ролі в політичному житті. За радянських часів погляди М. Каткова зображувались як реакційні. Однак, його сучасники оцінюючи ідеї мислителя, ставились до них дещо інакше. Зокрема, К. Леонтьєв порівнював роль М. Каткова в політичному житті Росії ХІХ століття з роллю О. Пушкіна в російській літературі.
Дослідження російського консерватизму навряд чи буде повним без аналізу впливу на нього представників слов'янофільства. По-перше, в багатьох пунктах представники консервативної думки другої половини ХІХ століття були послідовниками слов'янофілів. Перш за все, це стосується саме національної ідеї як місії нації. По-друге, суперечка між слов'янофілами та західниками щодо шляхів розвитку Росії в 40-50 роках ХІХ століття, є найбільшим виявом ідеологічного дискурсу, який визначав інтелектуальне обличчя російської духовної еліти протягом ХІХ століття. Ми можемо стверджувати, що цей дискурс ще й досі триває у російському суспільстві.
У російській науці точаться суперечки щодо ідеологічної спрямованості слов'янофілів. Одні представники (Н. Цимбаєв) відносять слов'янофілів до ліберальної течії, інші (А. Замалєв, І. Осіпов) вважають їх консерваторами. Причини подібної розбіжності лежать в самому слов'янофільстві, в ширині його поглядів. На нашу думку, слов'янофіли, не дивлячись на певні розходження з консервативними діячами, в ключових питаннях були набагато ближче до консерваторів, а