РОЗДІЛ 2
КРИЗА І КРАХ СРСР, ПРОГОЛОШЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ ОПОЗИЦІЇ У ЦИХ ПРОЦЕСАХ (1987 - 1989 РР.)
2.1. Становлення і діяльність опозиційно-радикальних течій у 1987 - 1989 рр.
У першій половині 80-х років СРСР опинився у надзвичайно складному становищі: значно уповільнювалися темпи розвитку економіки, зростав товарний дефіцит, держава дедалі відставала в технологічних аспектах від розвинутих країн. Коли в 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став наймолодший член політбюро - 54-річний Михайло Горбачов, було зрозуміло, що ситуація в країні потребує змін. Новий генеральний секретар намагався здійснити певні реформи для покращення становища, не порушуючи при цьому фундаменту існуючих порядків. Він проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку, перебудову економіки країни.
Проте вже через півтора року після проголошеного ним курсу стало очевидно, що він не дає бажаних результатів: скорочується виробництво товарів широкого вжитку; серед населення зростає попит на товари першої потреби; залишалася занедбаною соціальна сфера життя народу; зазнала провалу кампанія із пияцтвом та алкоголізмом. Становище загострювали стихійні лиха та аварії, зокрема Чорнобильська техногенна катастрофа. Для успішного проведення економічних реформ потрібні були політичні зрушення. Тому в січні 1987 р. Горбачов проголосив політику гласності. За рішенням політбюро була створена комісія для додаткового вивчення матеріалів про сталінські репресії.
Політика перебудови призвела до розгортання національно-визвольного руху у республіках СРСР. Причиною незадоволення на місцях була недостатня увага союзних органів влади до проблем республік, диктат центру при вирішенні питань локального характеру. Найактивнішими були республіки Прибалтики, які у своїх національних прагненнях спирались на дипломатичне невизнання основними державами Заходу насильницького включення цих прибалтійських країн до складу СРСР у 1940 р. Центрами, що об'єднували місцеві опозиційні сили, були Народні фронти, нові політичні партії і рухи. У 1988 р. виникли "Народний фронт Естонії", "Народний фронт Латвії", литовський "Саюдіс". Вони стали головними виразниками ідей державної незалежності союзних республік, їх виходу зі складу СРСР. Восени 1988 р. на виборах у центральні і місцеві органи влади Естонії, Латвії, Литви отримали перемогу представники Народних фронтів. Своєю головною метою вони оголосили досягнення повної незалежності, створення суверенних держав. У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. Це був, по суті, початок розпаду Радянського Союзу. Ідентичні документи були прийняті у 1990 р. Литвою (11 березня), Латвією (4 травня), Україною (16 липня) та Росією (12 червня). Декларації союзних республік про суверенітет зробили головною проблемою політичного життя на початку 1990-х років питання про подальше існування Радянського Союзу.
Отже, економічні та політичні зміни в житті країни призвели до появи групи опонентів офіційній владі. В країні почали формуватись різноманітні неформальні організації та рухи. Основна роль тут належала організації Демократичний Союз (ДС) і одному з найвпливовіших радянських і російських партійних функціонерів того часу Борису Єльцину.
ДС швидше всіх інших організацій позбавився від діалогових ілюзій та надій на реформи, взявши установку на ліквідацію існуючого суспільного устрою. Організаційне оформлення ДС почалось в квітні 1988 р.
2 квітня відбулось перше засідання даної організації, на якому були присутні представники радянської демократичної опозиції від декількох неформальних груп: семінар "Демократія та гуманізм" (В. Новодворська, І. Царьков, Р. Мухамедьяров) та клуб "Перебудова - 88" (В. Кузін, Ю. Мітюнов, Ю. Скубко). Вони домовились про підготовку програми та статуту майбутньої партії, для чого створили 4 комісії: перша займалась підготовкою декларації та статуту ДС, друга - політичних реформ, третя - соціально-економічних, четверта - правових.
30 квітня 1988 р. було надруковано програмні документи ДС, в яких зазначалось, що "ДС - політична партія, опозиційна державному устрою СРСР, яка ставить за мету ненасильницьку його зміну і побудову нової держави на принципах гуманізму, демократії та плюралізму..." [115, с.28]. У декларації нової партії говорилось: "Людина народжується вільною, і не має жодної ідеології, жодного соціального ідеалу, які б дозволяли йому втрату цієї свободи. Природне право людини - це право на сумнів, пошук, на незгоду з більшістю, на помилки. По суті, свобода - це право бути проти. Цю свободу ми постійно втрачали з жовтня 1917 р., поки не втратили взагалі..." [115, с.25].
7 травня відбувся установчий з'їзд ДС. На ньому жваво дискутувалося питання бути ДС партією чи суспільною організацією. Врешті-решт прийшли до висновку, що буде все-таки політичною партією. У програмі опозиційної партії були зазначені наступні політичні принципи:
1. Активна діяльність, направлена на ненасильницьку зміну тоталітарного державного устрою і досягнення справжньої демократії, умовами якої є:
- багатопартійна система й парламентаризм;
- легальна незалежна опозиційна преса;
- деідеологізація держави, рівноправність всіх ідеологій;
- пріоритет прав людини над правами держави як основний принцип правової системи;
- забезпечення і дотримання громадянських свобод;
- забезпечення права націй на самовизначення, включно з відокремленням;
- свобода віросповідання.
2. Необхідними передумовами досягнення демократичного суспільства є:
- відміна політичних статей ЦК, звільнення та реабілітація всіх політв'язнів (з компенсацією);
- відміна законодавчих актів, що обмежують свободу мітингів, демонстрацій, суспільних організацій та ЗМІ;
- відміна паспортного режиму;
- відмова від воєнної, політичної та ідеологічної експансії. Повернення на територію країни всіх радянських військ, розташованих за кордоном;
- створити замість КДБ ві
- Київ+380960830922