РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ БАНДИТИЗМУ
2.1. Об'єктивні елементи складу бандитизму
2.1.1. Об'єкт бандитизму
Відповідно до ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Склад злочину утворюють чотири обов'язкових елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з них виключає склад злочину, а отже, і підставу кримінальної відповідальності. Поняття об'єкта злочину та об'єкта бандитизму у науковому середовищі викликало і викликає серед вчених багато дискусій.
Переважна більшість дослідників стоїть на позиції, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Вперше в теорії кримінального права таку думку висловив А.А.Піонтковський. Він зазначив, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються апаратом кримінально-правового примусу [174, с. 129]. Пізніше ця концепція була сприйнята і досить глибоко розвинута такими відомими науковцями, як М.І.Бажанов [53, с.31], М.І.Вєтров, Ю.І.Ляпунов [243, с. 184], В.К.Грищук [83], Б.В.Здравомислов [233, с. 110], М.Й.Коржанський [115], Б.С.Нікіфоров [156], В.В.Сташис [119, с. 78], Н.М.Смірнова [203, с. 70], В.Я.Тацій [219], Є.О.Фролов [259] та багато інших вчених.
Проте існують відмінні від названої позиції погляди щодо поняття об'єкта злочину. Так, С.Б.Гавриш, приділивши значну увагу зазначеній проблемі, приходить до висновку, що об'єктом злочину є "правове благо" як "визначена цінність" [72, с.- 64-65]. Схожої думки дотримуються П.С.Матишевський та Є.В.Фесенко, стверджуючи, що об'єктом злочину виступають цінності, поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність, проти яких спрямоване злочинне діяння, і яким останнє може заподіяти і заподіює шкоду. Під цінностями ці вчені розуміють те, що має суттєве значення для людини і суспільства в цілому, у зв'язку з чим найважливіші з них беруться під охорону законодавства про кримінальну відповідальність. Свою позицію П.С.Матишевський та Є.В.Фесенко аргументували тим, що визнання об'єктом злочину суспільних відносин не відповідає сучасним поглядам стосовно оцінки соціальних цінностей, охоронюваних законом про кримінальну відповідальність, і вважають, що недоліком концепції визначення об'єкта злочину як суспільних відносин є перебільшення значення категорії "публічного" стосовно категорії "приватного" у сфері соціального життя, у зв'язку з чим людина, її потреби, інтереси і права, відходять на другий план [118, с. 123-124; 136, с. 97-100; 257, с. 46-47]. Своєю чергою В.П.Ємельянов, поділяючи позиції названих вище науковців, водночас вважає їх такими, що потребують більш виваженого підходу до визначення поняття об'єкта кримінально-правової охорони. Зокрема, автор наголошує, що категорією "благо" навряд чи можна охарактеризувати діяльність тюремної системи, за посягання на яку встановлена кримінальна відповідальність. В результаті вчений пропонує під об'єктом злочину вважати сферу життєдіяльності людей [97, с. 177-178 ].
Дещо іншу точку зору висловив свого часу російський вчений Н.С.Таганцев. Він вважав об'єктом злочину правові норми [217, с. 47, 52]. Проте ряд вчених, думка яких видається більш слушною, вважають, що не можна вважати об'єктом злочину правову норму, яка порушується злочином, оскільки вона не зазнає шкоди від суспільно небезпечних діянь, що її порушують [242, с. 106]. Висловив свої міркування з цього приводу також і М.Й.Коржанський, котрий зазначив, що норми права не можуть бути об'єктом посягання, так як в окремих випадках злочин посягає на такі суспільні відносини, які правом не регулюються (деякі статеві відносини, громадський порядок), а також через те, що суспільні відносини, які охороняються нормами кримінального права, тобто кримінально-правові відносини, не існують до моменту вчинення злочину, так як не існує і об'єкта вказаних правовідносин. Об'єкт злочину, навпаки, завжди існує до вчиненого на нього злочинного посягання і незалежно від останнього [115, с. 26].
С.В.Познишев під об'єктом вважав конкретні відносини, речі чи стан осіб або речей, які він коротко називав правовими благами [177, с. 133]. Ця точка зору також не знайшла широкої підтримки і стала причиною багатьох дискусій. Наприклад, І.М.Тяжкова пише, що сама по собі річ, поки вона не вступила до сфери відносин людей, є нейтральною, у зв'язку з чим знаходиться поза інтересами суспільства [242, с. 106].
Іншу думку з приводу визначення поняття об'єкта злочину висловив свого часу О.Ф.Кістяківський, який розумів під об'єктом злочину людину зі всіма правами та установами, які нею створюються [106, с. 280]. Об'єктом злочину також вважає людину і сучасний російський вчений Г.П.Новоселов, який стверджує, що злочин спричиняє чи створює загрозу спричинення шкоди не чомусь, а комусь, тому об'єктом злочину треба розглядати не щось, а когось [158, с. 53].
Вважаємо, що наведена позиція є не досить аргументованою і людина не може виступати об'єктом посягання. В науці кримінального права існує поняття потерпілого від злочину, що не враховано у наведеному визначенні. Крім цього, твердження вказаних вчених не дають можливості чітко розрізняти і такі самостійні елементи, як об'єкт та предмет злочину, про що говориться у багатьох наукових працях, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.
Ми схиляємось до думки тих українських науковців, які вважають об'єктом злочину ті суспільні відносини, на які посягає злочин, спричиняючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [239, с. 75]. Автори одного з підручників кримінального права справедливо зазначили, що безпосереднім, родовим та загальним об'єктом всіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті з них, які законодавець визнав за необхідне охороняти за допомогою кримінальної заборони [237, с. 82]. Своєю чергою В.К.Грищук та В.Л.Ортинський уточ
- Київ+380960830922