РОЗДІЛ 2
ТИПИ ВНУТРІШНЬОГО МОВЛЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ
2.1. Внутрішнє мовлення героя
За нашими спостереженнями, ВМ у художньому тексті представлене трьома типами. Виділення цих типів включає принцип взаємодії автора й героя:
1) пряме мовлення героя,
2) мовлення у формі авторської розповіді,
3) ВМ, відтворене за допомогою невласне авторського мовлення (далі НАМ), у якому автор показує течію думки та почуття в самосвідомості героя, додаючи свої коментарі.
Кожен тип має різні форми вираження, які ми виділяємо як підтипи. Зокрема, ВМ героя, як правило, у тексті вживається у вигляді внутрішнього монологу та внутрішнього діалогу, ВМ у формі авторської розповіді - у вигляді потоку свідомості та вкраплень, ВМ, передане за допомогою НАМ, - у вигляді монологу-роздуму та монологу-спогаду.
Ще однією підставою для виділення типів ВМ є вказівка на те, ким ведеться розповідь - самим автором чи персонажем, який його замінює (образ автора), чий погляд передається (розповідача чи просто героя). Це дозволяє виділити 2 групи.
У ВМ першої групи розповідь веде автор чи розповідач, який його замінює, від 1-ї особи, а ВМ передає точку зору інших героїв: 1. Прочтя это письмо, помещик был в глубоком изумлении. Он был огорчен до глубины души. Как? Ефимов, тот самый Ефимов, о котором он так заботился, которого он так благодетельствовал, этот Ефимов так беспощадно, бессовестно оклеветал его, оклеветал в глазах европейского артиста, такого человека, мнением которого он высоко дорожил! И, наконец, письмо было необъяснимо и в другом отношении: уведомляли, что он скрипач, но что не умели угадать его таланта и принуждали его заниматься другим инструментом (Достоевский, 64-65). 2. Йому зробилося стидно. Фу, яке свинство!.. Скинув картуз і витер піт з лоба. Невже він дійшов би до того! Очевидячки, ні. Хіба він може піти проти себе, проти усього, у що він вірив, з чим не таївся ні перед ким. Таких, як він, горстка, і що вони значать у великім процесі життя? Кілька засохлих листочків на зеленому святі весни [...] (Коцюбинський, 254).
У ВМ другої групи розповідь веде розповідач, який замінює автора, і ВМ передає позицію самого ж оповідача. Ця група найхарактерніша для 1 типу: 1. Чтобы занять себя мыслями, я становлюсь на прежнюю свою точку зрения, когда не был равнодушен, и спрашиваю: зачем я, знаменитый человек, тайный советник, сижу в этом маленьком нумере, на этой кровати с чужим серым одеялом? Зачем я гляжу на этот дешевый жестяной рукомойник и слушаю, как в коридоре дребезжат дрянные часы? Разве это достойно моей славы и моего высокого положения среди людей! И на все эти вопросы я отвечаю себе усмешкой (Чехов, 322). 2. Сей марить наяву: якби мені дві-три сотки, то я би те й те зробив та показав! Другий мислить, кілько грошей у остатнім році через його руки пройшло (Франко, 129).
Значне місце друга група займає в 3 типі зображення ВМ: 1. Вдруг раздался последний, страшный, долгий крик, и все во мне потряслось... Сомнения нет! Это тот самый, тот крик! (Достоевский, 135). 2. Я поглядел с болезнью и с некоторым уважением на его зловещие глаза... Как мало нужно для того, чтобы сковырнуть человека (Чехов, 488). 3. Ми вже до того часу понавишукували по лісах цілі купи вивертів. Весна була мокра, - вітри подули, - таке вже пональобало, що мати божа! Аж жаль чоловікові дивитися! (Франко, 73).
Ураховуючи наведену вище класифікацію типів зображення ВМ, можна зробити типовий опис системи засобів вираження ВМ. Кожний із засобів служить включенню ВМ у контекст, виключенню з авторської розповіді або виконує ці дві функції одночасно, причому для кожного з типів характерна своя система засобів. Тому опис системи засобів вираження буде побудований за цією ознакою.
Перший тип ВМ характеризується тим, що автор відсутній як розповідач, а на перше місце висувається герой. Сюди відносяться приклади так званого класичного невласне прямого мовлення (НПМ): 1. Председатель отвечал, что это вздор, и потом вдруг побледнел сам, задав себе вопрос: а что если души, купленные Чичиковым, в самом деле мертвые? а он допустил совершить на них крепость, да еще сам сыграл роль поверенного Плюшкина, и дойдет это до сведения генерал-губернатора, что тогда? (Гоголь, 415). 2. Він був балакучий і любив пореготатися. Отаке життя на дві половини, таке слугування тому й другому робило його скритним, нібито єхидним. Чим він винуватий? Жити всякому хочеться; а він що таке, щоб йому не хотілось жити? Малий чоловік, роздавили його - як раз плюнути... батько - мати бідні... як хоч, а річку, кажуть, перескоч... Прийшлося гнутися, прийшлося плазати ужакою (Мирний, 227).
Для 1 типу ВМ найбільш типовим є безсполучникове сполучення ряду самостійних речень. Довжина ВМ і чіткість меж між ним і авторською розповіддю є наслідком того, що зазначене ВМ передає внутрішній чи зовнішній монолог героя або діалог, який вже відбувся чи який уявляється, як можливий. У такому випадку ВМ починається й закінчується самостійним реченням, а іноді виділяється в самостійний абзац: 1. Еще ему в передней пришла было мысль: не снимать пальто и уехать и тем строго и внушительно наказать обеих дам, так чтобы разом дать всем почувствовать. Но он не решился. Притом этот человек не любил неизвестности, а тут надо было разъяснить: если так явно нарушено его приказание, значит, что-нибудь да есть, а стало быть, лучше наперед узнать; наказать же всегда будет время, да и в его руках (Достоевский, 313). 2. Вийняв годинник і подивився... "Значить, - подумав, - лишилось менше доби".
Завтра... Уявив собі раптом завтрашній ранок... Насуне з галасом на подвір'я ціла громада, верещатиме тонко жінота, здіймаючи сварку за землю... діти почнуть заглядати у вікна та лазить по ґанку, мов по свойому...
Ще раз вийняв годинника (Коцюбинський, 258).
Не менш поширеним для ВМ 1 типу є його побудова у вигляді ланцюжка речень, перше з яких є частиною авторського мовлення, причому перехід від авторської розпові