РОЗДІЛ 2
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Біолого-екологічні основи агротехніки вирощування лісосадивного матеріалу
Виробництво лісового садивного матеріалу тісно пов’язане з розвитком
насінництва. Проте спосіб створення культур висівом насіння по всій площі
потребує значної кількості насіння, ефективність його використання за цільовим
призначенням низька. Це змусило лісівників перейти до вирощування садивного
матеріалу для заліснення на окремих площах – тимчасових розсадниках. На
необхідність створення лісових тимчасових розсадників вказували вже у XVI ст. у
перших лісових інструкціях Німеччини [32].
Питання про організацію крупних лісорозсадників виникло відносно недавно. Один
такий розсадник має забезпечити сіянцями та саджанцями декілька лісництв [89].
Прихильники концентрованого вирощування лісового садивного матеріалу [25, 32,
110, 135] вказують на кращі можливості механізації та економічну ефективність
(меншу собівартість вирощуваного садивного матеріалу), легке проведення
механічних доглядів (контроль, своєчасність агротехнічних і лісозахисних
заходів). До недавнього часу створення постійних лісових розсадників широко
використовувалося лісгоспами у зв’язку зі значним зростанням обсягів штучного
лісовідновлення [35, 58, 148].
Як відомо, на Україні основним способом лісовідновлення є саме штучне
поновлення лісостанів. Створення постійних лісових розсадників досить
ефективне, під постійні розсадники відводять значну земельну ділянку. Проте у
їх створенні є досить значні недоліки, про що відмічено в літературі [47, 59].
Якщо розсадник використовується протягом кількох років ґрунт виснажується, стає
бідним, втрачає свої фізико-хімічні властивості, ущільнюється. Крім того
накопичується велика кількість шкідників та збудників хвороб. На поверхні
ґрунту досить часто з’являється мох – ознака кислої реакції, спостерігається
погана водопроникність верхнього, найбільш родючого горизонту. Ріст сіянців у
розсаднику значно відрізняється від умов росту дерев і їх кореневого живлення.
Сіянці разом із собою і ґрунтом виносять при викопуванні значну частину
елементів кореневого живлення, погіршуючи фізичні його властивості, що впливає
на подальше вирощування садивного матеріалу [63, 156]. Щорічно виноситься із
ґрунту значна частина поживних речовин у вигляді сполук азоту, фосфору, калію
та інших хімічних елементів і легкодоступних речовин [145]. При викопуванні
садивного матеріалу рослини видаляються разом з кореневою системою, тобто
деревні породи на відміну від злакових культур майже не залишають в ґрунті
органічних речовин, які після розкладу й мінералізації могли б бути джерелом
живлення для нових поколінь. У ґрунті залишається 14-20 % кореневих залишків,
що далеко недостатньо для підтримування родючості на високому рівні. За даними
Б.І. Коснікова (1990) у лісових розсадниках після викопування сіянців
залишається від 1,5 ц·га-1 до 2,64 ц·га-1 рослинних залишків (повітряно-сухий
стан), що в 5-7 разів нижче показників сільськогосподарських полів. Л.І.
Вигоров (1974) відмічає такий винос елементів мінеральних поживних речовин : N
– 25-75 кг·га-1 (середнє 60 кг·га-1), P2O5 - 15-30 кг·га-1 (середнє 20
кг·га-1), K2O – 25-40 кг·га-1 (середнє 30 кг·га-1) [65]. При викопуванні 2–2,5
млн. сіянців сосни з 1 га вивозиться 8-10 тон ризосферного ґрунту, який багатий
гумусом. За П.Г. Кальним (1977) винос елементів 1-річними сіянцями сосни (при
кількості сіянців 800 тис.шт·га-1) становить N – 44,7; P2O5 – 8,8; K2O – 1,5.
М.І.Гордієнко, С.Б. Ковалевський (1996) вказують, що 1-річні сіянці сосни
виносять з 1 га ґрунту азоту – 58 кг, фосфору – 18 кг, калію – 29 кг. Після
викопки садивного матеріалу грунт сильно збіднюється за рахунок видалення з
поля основної маси кореневої системи, а також за рахунок споживання поживних
речовин садивним матеріалом. В найбільших кількостях рослини споживають азот,
калій та фосфор. Вміст в однорічній хвої сосни звичайної азоту складає
1,44-1,76 %, фосфору – 0,31-0,38 %, калію – 0,52-0,55 %, у дворічній хвої
відповідно 1,30-1,96 %, 0,27-0,38 %, 0,42-49 % на суху масу [31]. Кількість
поживних речовин, що споживаються рослинами (за М.А. Дудоревим, Б.І.
Косніковим, 1968) для однорічних сіянців сосни становить: фосфору 10,3 кг·га-1,
калію 15,4 кг·га-1 та азоту 37,0 кг·га-1.
Вирощування одного і того ж садивного матеріалу на тій самій площі призводить
до розпилення верхнього шару ґрунту, руйнування його структури, погіршення
фізико-хімічних властивостей та зниження родючості [53]. Сильне ущільнення
розпиленого шару ґрунту та утворення поверхневої кірки перешкоджає появі
дружних сходів, а ті, що з’явилися погано розвиваються. Монокультура веде до
виснаження ґрунту, зміни його кислотності, а також в розвитку специфічних для
певної культури збудників хвороб та шкідників, послаблення діяльності корисних
для рослин і посиленню впливу шкідливих для них мікроорганізмів і грибів,
розвитку багаторічних бур’янів [32, 110]. При незмінній культурі сіянців та
саджанців у розсадниках на одному й тому ж місці без внесення добрив через
певний час починає поступово збільшуватись голодування рослин, яке проявляється
в зменшенні щорічного приросту, ненормальному забарвленні листя і хвої і
загальному ослабленні росту і розвитку рослин [30]. Після викопування садивного
матеріалу в ґрунті залишається частина його коренів, коліни (фізіологічно
активні речовини рослинного походження, що беруть участь у хімічній взаємодії
рослин) яких можуть діяти токсично або стимулююче на ріст вирощуваних на цій
ділянці сіянців [6], А.М.Гродзинський (1973) поділяє їх на прижиттєві та
посмертні (сапроліни), які
- Київ+380960830922