РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
ПРАВОВОГО СТАТУСУ УСТАНОВ
2.4. Правоздатність та дієздатність установ як учасників цивільних відносин
Одними з основних компонентів правового статусу установ та загальною передумовою їх участі у цивільних правовідносинах є їх право- та дієздатність, дефініції та зміст яких пропонується розглянути в межах цього підрозділу роботи.
Як і будь-який інший учасник цивільних правовідносин, юридична особа має цивільну правоздатність, під якою прийнято розуміти юридичну можливість (здатність) осіб бути носіями цивільних прав та обов'язків. Правоздатність юридичної особи відрізняється від правоздатності фізичної особи, хоча юридична особа, згідно з чинним ЦК України, здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа.
У той же час, якщо правоздатність фізичної особи виникає з моменту її народження, то правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб [208, с. 45; 110, с. 45]. Відповідності ж до спеціального законодавства, присвяченого окремим видам установ, моментом створення одних з них (зокрема, благодійних фондів та благодійних установ) вважається день їх державної реєстрації, а інших (зокрема, таких установ, як позашкільні та духовні навчальні заклади) - день реєстрації їх статутів. І якщо правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України), цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 4 ст. 91 ЦК України).
Наведені положення знаходять підтвердження й у Цивільному уложенні Німеччини. Так, відповідно до § 86, 42, 21 ЦУН правоздатність установ виникає після їх реєстрації, а припиняється у два способи: втрата правоздатності внаслідок оголошення установи неспроможною та позбавлення правоздатності у разі переслідування цілей, що не відповідають статуту [22].
Згідно найбільш поширеного тлумачення до змісту цивільної правоздатності юридичної особи зараховують її здатність мати як майнові, так і немайнові права та обов'язки [186, с. 112].
Визначені права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх правочинів (заповіту, оголошення конкурсу тощо), із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо), а також на підставі інших юридичних фактів.
Проте правоздатність юридичної особи не може бути зведена до сукупності тих прав та обов'язків, якими вона наділена, підтвердженням чому може послугувати хоча б те міркування, що визначені законом межі й способи здійснення прав особи можуть бути обмежені приватним волевиявленням, у той час коли реалізація цивільної правоздатності підлягає певним обмеженням лише на підставі та у порядку, передбаченому законом. Це випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своєї правоздатності організація зобов'язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Таким чином, як зазначає В.Д. Примак, правоздатність юридичної особи передбачає право організованого учасника цивільних відносин породжувати для себе цивільні права та обов'язки через вчинення винятково правомірних дій чи правомірного утримання від їх вчинення. Водночас його свобода волі означає свободу на власний розсуд обирати будь-який з можливих варіантів дій, крім тих, внаслідок вчинення котрих може бути порушено визначені законом межі здійснення цивільних прав, зокрема, якщо відповідними діями буде завдано шкоди іншій особі [110, с. 46].
Однак правоздатність юридичної особи може обмежуватися не лише правами та інтересами інших учасників цивільних правовідносин. Межі правоздатності можуть також визначатися залежно від статутних завдань та цілей діяльності конкретної організації. Так, згідно традиційних уявлень, що були поширені в радянській юриспруденції, усі юридичні особи були наділені спеціальною (цільовою) правоздатністю.
Ще більш категорично подібна теза формувалася стосовно бюджетних установ, що знайшло своє законодавче вираження та закріплення ще у 1923 році в Постанові РНК РРФСР від 02.01.1923 р., згідно якої державні бюджетні установи могли укладати угоди, які чітко відповідали їх діяльності, необхідні для їх нормального функціонування та здійснення покладених на них завдань. Майже в повній змістовній відповідності до цієї норми, у ст. 26 ЦК УРСР 1963 р. зазначалося на тому, що юридична особа володіла цивільною правоздатністю у відповідності з встановленими цілями її діяльності. Загальною правоздатністю, у відповідності до ЦК УРСР 1963 р., наділялись лише фізичні особи.
Набагато складніший шлях до свого втілення у вітчизняній юриспруденції пройшло поняття загальної правоздатності юридичних осіб, не заважаючи на те, що історично поняття загальної правоздатності юридичних осіб має більш давнє коріння, у той час як принцип "спеціальності" - (principe de la specialite), за твердженням В.І. Борисової, виник в адміністративній (державній) практиці Франції тільки на початку ХІХ ст. До цього моменту юридичні особи мали загальну правоздатність [187, с. 129].
Сучасне російське законодавство відносно бюджетних установ, як і установ в цілому, і на даний момент проводить принцип суворо цільової (спеціальної) правоздатності. ЦК РФ, а також ЦК Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Модельний цивільний кодекс для країн СНД сприйняли тенденцію до поширення загальної правоздатності лише на підприємницькі юридичні особи.
ЦК України 2003 р. вирішив це питання більш кардинально, поширивши правило про загальну (універсальну) правоздатність на всі юридичні особи. У частині 1 статті 91 ЦК України 2003 р. зазначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тобто
- Київ+380960830922